Війна повісила перед життям завісу

Ютились почуття у закутках душі,
Все не могли дійти до компромісу..
І плутались думки – свої й чужі..
У чашці парував мій чай з меліси.

Бажання спокою й душевного тепла
Ішло від серця, лоскотало скроні.
Стирались спогади, чиїсь слова,
Як лінії з робочої долоні.

І так хотілось простору в ту мить –
Піднятись ластівкою в чисте, синє небо !..
І хай летить, хай час собі летить
Його не проживати – ж и т и
треба :

Сьогодні ! Зараз ! Бо, чи буде “потім”..
Давно початок скрився в далині
У клопотах, проблемах, у роботі.
Ми йшли житами. Йдем вже по стерні.

Печуть підошви, та нехай печуть,
Вже ні до чого всі перестороги.
Течуть рокИ, мов річечка, течуть
І сивим пилом стелиться дорога.

А хочеться вернутись хоч на мить
Туди, де щастя, молодість, надії!
Хоч пару днів життя те пережить !…
Прости, Всевишній, за сміливі мрії.

…Пісні затихли. Радість відійшла.
Війна повісила перед життям завісу…😔
   …Шукала настрій..
             Так і не знайшла.
…Холонув від тривог
              мій чай з меліси….
   Ольга Скрипник.
15.06.25.