Неслась машина з раненим бійцем,
А на сидінні Смерть стара сиділа,
Всміхалася єхидно так тихцем
І щось незрозуміле бурмотіла…
Водій кермо тримав, давив на газ…
Колеса не торкалися дороги…
- Тримайся, хлопче, чуєш, це наказ…
По рації я викликав підмогу… - Ти її бачив? Ту .. стару .. в лахміттях…
- Я бачив… Чай у бліндажі із нею пив…
Там… на “нулі”… у тих страшних жахіттях…
Про всю красу життя їй розповів…
Стара зайорзала незручно на сидінні…
І зазирнула в очі до бійця… - Я бачу… пульс у тебе не стабільний…
І не надійсь на вправність водія…
Не довезе… Хоч як би не старався…
З тобою ми підпишемо контракт…
Які б у тебе не були бажання…
Та вже пора закінчити спектакль…
І засміялась Смерть несамовито…
Водій сильніше надавив педаль…
Шептав хлопчині: – Синку… мусиш жити…
Стара на плечі кинула вуаль…
По рації кричав водій щосили: - Втрачаю… хлопці.. швидше… де ви є?!
Гарячі сльози по щокам його котились,
Поклав долоню на поранене плече… - Тримайся, хлопче, буде усе добре…
Я довезу, ти житимеш, повір…
Врятують твоє серденько хоробре…
Медичні побратими бойові.
Водій відчув холодний погляд Смерті…
Здавило в грудях… стисло у плечах… - Виходиш тут… на цьому перехресті…
Упевнено до неї прокричав. - Тобі немає місця поруч з нами…
Тобі дитину в руки не віддам…
Не треба гратися моїми почуттями…
Тобі його життя не по зубам…
Стара вдивлялась пильно в рвані рани…
І шепотіла: – Мій… Він уже, мій…
Та вмить злетіли всі її кайдани…
Вступили медики з кістлявою у бій…
Наклали турнікет… укол зробили…
І крапельницю вміло увели ..
Янголи добре знали своє діло…
Від смерті побратима вберегли…
На перехресті Смерть, звичайно, вийшла…
Колюча, зла… зірвавсь її спектакль ..
Хоча стара ще та була актриса…
Та цього разу в ролі не вжилась…
Продовжує бродити між окопів…
І заглядає часто в бліндажі…
У неї свій несамовитий шопінг…
Там, на пекельнім “нульовому” рубежі…
Юлія Ме
