Ми живемо в час інформаційних технологій і сьогодні постійно говоримо про те, що українців завалюють неперевіреною інформацією. Чому? Відповідь проста: в Україні добивають локальні друковані ЗМІ, які найбільше з усіх засобів масової інформації обкладені законодавчою базою і які в жодному разі не дадуть таку інфу, яка б нашкодила інформаційній безпеці держави.
Один із спікерів на нараді Національної спілки журналістів України сказав, що газетярі самі винні в знищенні цієї галузі, бо вони, цитую: «..не волали і не йшли напряму до Президента, пояснюючи важливість газет для формування думки населення».
Так ми йшли. Я особисто була в складі делегації, яка ще у довоєнний час у Верховній Раді доводила необхідність збереження друкованих газет і висловлювала прохання задуматися і побудувати паперовий завод в Україні, щоб знизити собівартість друку. Як ще волати, не знаю, лише бачу каталог періодичних видань Укрпошти, де що року все менше періодики, я вже мовчу про гіперлокальні видання такі як наше «Нове життя». На територіях, які межують з лінією бойових дій, україномовне друковане видання з визначною історією («Новому життю» майже 96 років) має значний вплив, бо таким засобам масової інформації довіряють більше, ніж телебаченню.
Газету можна перечитати і вдуматися в текст, відреагувати не миттєво, а через деякий час. А ще притягнути до відповідальності редактора та журналістів за неправдиву інформацію або ж зідрану із неперевірених джерел. Ми ж бо – газета та сайт – зареєстровані у Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, тому заходимось під прискіпливим наглядом Нацради. В той же час блогерські групи, телеграм-канали, кількість яких щодня зростає, часто роблять шкоду, не про сто дезінформуючи, а скидаючи інформацію, якою користується ворог. Відповідальності за це адміністратори не несуть, бо, як правило, їх просто важко знайти. Тепер про нас для тих, хто ще не знає, що медіа «Нове життя» створене на базі газети «Нове життя», перший номер якої вийшов 25 серпня 1929 року. З 2017 року ми першими в Харківській області роздержавились. Це значить, що функціонуємо за кошти реклами та передплати. Наш колектив, який несе інформацію широкому загалу, максимально оптимізований. Попри це «Нове життя» має онлайн-платформи, такі як сайт та соціальні мережі.
Новини Близнюківщини наразі можна читати у фейсбуці, телеграм, інстаграм, ютуб-каналі та на віть – в тік-тоці. І головне: ми бережемо друковане видання – газету, яка є фундаментом всього медіа. Бережемо, бо результати моніторингу показують її вплив на громадську думку. Бережемо, бо дуже багато людей різ них професій і різного віку приходять до редакції, щоб розказати свою історію і запитують: а чи буде це в газеті, бо хочу її зберегти/відіслати мамі/дружині/рідним. Бережемо, бо «Нове життя» – це історія Близнюківщини та її людей, тобто нас з вами!
Колектив медіа жодного дня не при пиняв роботу з початку повномасштабної війни. Через зупинку роботи друкарень газета не виходила лише один квартал. Зараз передплатники отримують друковане видання двічі на місяць. Але чи продовжувати випуск газети у 2026 році – не знаємо. Ми на роздоріжжі, бо Укрпошта знову піднімає ціну за доставку, і тепер майже 50 відсотків за робітку, якого й так мізер ми повинні їм віддавати за невчасну доставку газети, яка надходить до читача через тиждень, а то й більше, після її публікації.
На щастя, маємо підтримку органів місцевого самоврядування, що дає змогу сплачувати податки, друкувати газету (до відома: щоб потрапити до читача «Нове життя» проходить такий шлях: Близнюки-Чернівці-Харків-Лозова-Близнюківська громада), але того замало, щоб утримувати організацію, хоч в ній і працює всього три особи. Окрім випуску газети, заповнення сайту та соцмереж ми займаємось спорідненою діяльністю – це фото на документи, ксерокс, поліграфічна продукція і звісно, волонтерська діяльність, бо інакше ніяк! Війна обов’язково закінчиться, але про події в країні, області, громаді, селі треба знати в будь-який час, щоб орієнтуватись в лабіринтах подій. Ось це і є робота ЗМІ – ІНФОРМУ ВАТИ! Наш колектив вірить, що шанувальники друкованого слова, попри всі труднощі сьогодення, передплатять газету і наступного року. Адже «Нове життя» — це не лише носій новин, а інформаційний щит громади, що захищає її від інформаційних атак, зміцнює єдність у складний час та утримує рівновагу в суспільстві.
З повагою, Ірина ВОРОНКІНА
