Супровід ветеранів у лікарнях реалізується через фахівців із супроводу, які тепер можуть працювати безпосередньо у закладах охорони здоров’я, надаючи допомогу у проходженні медичних процедур та реабілітації.
У Близнюківській лікарні цю посаду наразі обіймає Сергій ГОЧ. Йому — лише тридцять. У мирний час він ремонтував машини, працював на залізниці й мріяв про спокійне життя поруч із дружиною та дітьми. Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Сергій пройшов війну, поранення й шпиталі, а сьогодні й сам допомагатиме побратимам отримувати медичні послуги у Близнюківській ЦРЛ.
То хто має право на супровід, що взагалі в себе він включає та як скористатись послугами фахівця?
Право на супровід мають ветерани війни, а саме: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни і демобілізовані.
Супровід може включати такі послуги як допомогу з оформленням документів у медзакладі; супровід під час обстежень, консультацій, госпіталізації; координацію між різними відділеннями чи лікарями; психологічну підтримку.
Для отримання супроводу не потрібно жодних додаткових медичних довідок — лише документ, що підтверджує ваш статус (посвідчення УБД, інваліда війни чи демобілізованих осіб тощо).
«Після поранення мені доводилось вибивати послуги, які мені як ветерану надає держава, – говорить фахівець із супроводу. – Тому я знаю, як це робити, до кого звертатись. І допомагатиму побратимам. Єдине прохання до ветеранів – НЕ ЗНЕВІРЮВАТИСЬ! Попри всі бюрократичні процедури, держава дбає про своїх захисників. Моя місія якраз і полягає в тому, щоб допомогти побратимам з найменшими труднощами пройти реабілітацію чи лягти на стаціонарне лікування тощо. Але варто й розуміти, що без бажання самої людини, пільгами їй ніхто не дасть скористатися, і замість неї ніхто не зможе пройти співбесіду з лікарем та отримати призначення. Є певна процедура оформлення тих чи інших медичних документів, її треба дотримуватись, а іноді і в черзі посидіти. Тому запрошую до комунікації та відвертого спілкування ветеранів, які потребують медичної допомоги. Наразі моє робоче місце у реєстратурі Близнюківської ЦРЛ. Приходьте. Якщо є запитання, телефонуйте на номер 0956917435. Я теж роблю лише перші кроки в цій професії, але з великим бажанням допомогти легше пройти той шлях, який, на жаль, доводиться долати ветеранам у медичних закладах».
Життєвий та бойовий шлях Сергія Гоча
Сергій народився і виріс у селі Самійлівка. Після дев’ятого класу вступив до автотранспортного технікуму, де здобув спеціальність із обслуговування та ремонту електроустаткування тракторів і автомобілів. Згодом продовжив навчання у Харківському національному університеті сільського господарства імені Петра Василенка, опанувавши фах агроінженера. Працював у кількох господарствах — у компанії «Кернел», СТОВ «Мрія», потім у ТОВ імені газети «Ізвєстія», де обіймав посаду головного інженера. Згодом став монтером колії ІІІ розряду Павлоградської дистанції колії АТ «Укрзалізниця».
Вранці 24 лютого 2022 року я просто пішов на роботу. Не надавав значення вибухам, думав, що то проводяться якісь роботи, але то почалася велика війна, — згадує Сергій.- До ТЦК я звернувся вже 25 лютого, але на той час мене не взяли до війська, бо маю офіцерську посаду. Мобілізувався лише 13 березня. Настрій воювати був ще у 2020 році, але тоді народилася донька, і я змінив рішення, бо хотів бути поруч з сім’єю».
Починав службу Гоч у другому відділі Лозівського РТЦК та СП, а з липня 2023 року — у окремому піхотному батальйоні, у розвідувальному взводі, де став командиром. 12 березня 2024 року в боях за населений пункт Шуми за Торецьком під час мінометного обстрілу Сергій отримав тяжкі поранення. Він згадує: «Уламками розтрощило кисть, відірвало палець, ще один уламок пробив обидва стегна. Я тоді думав лише про те, аби не зачепило артерію. На щастя, з восьми бійців групи постраждав лише я».
Далі — шпиталі: Дніпро, Тернопіль, Заліщики. Ногу вдалось врятувати, а ось пальців на правій руці залишилось лише чотири, які фактично не працювали. Втім, до вересня 2024 року Сергій продовжував службу на Донеччині. На початку 2025 року довелося ампутувати ще один палець правої руки, а 1 березня 2025 року Сергія списали з лав Збройних сил України.
Тепер Сергій проживає у Верхньоводяному. Каже, що після повернення довелося самостійно виборювати передбачені законом пільги. Він впевнений, що усе залежить від людини. «Буває, приходить ветеран у кабінет, щоб вирішити якісь питання особистого характеру, а доводиться посидіти в черзі, де чує розмови про те, що «військові знахабніли», і що «в них на лобі не написано, що вони захисники», а тут ще й спеціалісти грубо відповідь дадуть. То полишає свої спроби добитися правди ветеран і повертається зневірений додому. А потім вже просто боїться звертатись у адміністративні та медичні установи. Однак, треба просто не здаватися, запитувати, оформлювати документи. Держава допомагає, і це не так довго, як здається. Головне — не опускати рук. Життя триває. Головне — цінувати те, що є, і не здаватися», — каже Сергій.
Ірина ВОРОНКІНА
Фото надані Сергієм Гочем
