По всій території Харківської області, особливо на землях, що пережили окупацію, сьогодні триває складний і довготривалий процес повернення до життя.
Йдеться не лише про поля й підприємства, які роками оброблялися місцевими агровиробниками, а й про цілі громади, інфраструктуру, соціальні об’єкти.
Після деокупації окремих територій стало очевидно: масштаби мінування і руйнувань такі, що чекати виключно на державні ресурси означало б відкласти відновлення на десятиліття.
Саме тому у Близнюках було створено товариство з обмеженою відповідальністю «Гуманітарна безпека».
Одним із його засновників є Максим Миколайович Сліпченко. Він розповідає:
«У 2023 році швидких рішень і системних програм щодо очищення територій від вибухонебезпечних предметів фактично не існувало. Саме тоді виникла ідея розпочати очищення власних територій самостійно. Цей крок був продиктований не амбіціями, а необхідністю: безпечна земля — це основа економіки, роботи агропідприємств і, зрештою, нормального життя людей. Паралельно надходила велика кількість звернень від громад. Частина з них була закріплена меморандумами про взаємодію.
У ситуації, коли державні підрозділи фізично не встигали опрацьовувати всі заявки, місцеві ініціативи ставали реальною підтримкою. Так сформувалася головна ідея — не замінювати державу, а допомогти їй, підставити плече там, де бракує спроможностей, і водночас захистити власні підприємства та людей».
Цей шлях виявився непростим. Навіть під час війни ніхто не скасовував навчання саперів, сертифікацію та проходження складних бюрократичних процедур.
У 2024 році було створено профільну асоціацію, а також Всеукраїнську організацію саперів із гуманітарного розмінування. Якщо на початку 2023 року в Україні працювали лише десятки сертифікованих операторів, то вже у 2024-му їхня кількість наблизилася до сотні, а сьогодні — перевищила цю позначку. Компанії отримують різні сертифікати: на обстеження, оповіщення, знешкодження, механічне та ручне розмінування.
За словами Максима Сліпченка, окремим викликом стала техніка. Після деокупації на Харківщині активно працювали іноземні оператори, однак їхні рішення не завжди враховували місцеві природно-кліматичні умови.
Земля, яка три роки не оброблялася, подекуди перетворилася на чагарники та «непрохідний ліс». Західні зразки техніки часто виявлялися або неефективними, або надто дорогими з огляду на співвідношення ціни й результату. До того ж українські приватні оператори були відрізані від багатьох донорських програм, на яких працюють міжнародні організації, а отже змушені були вкладати власні кошти — у навчання персоналу, обладнання, засоби індивідуального захисту, техніку та логістику.
«Відповіддю іноземним операторам стала ставка на власні інженерні рішення, — говорить засновник. — Разом із харківськими машинобудівниками було розпочато розробку дистанційних машин для розмінування. Так з’явилися перші моделі, які проходили спільне тестування, доопрацювання та сертифікацію. Згодом лінійка техніки розширювалася, з’являлися нові модифікації, адаптовані саме під умови Харківщини — щільність мінування, типи боєприпасів, стан ґрунтів і інфраструктури. У роботі використовуються й компактні машини для знешкодження протипіхотних мін, які добре зарекомендували себе там, де великогабаритна техніка безсила. Практика показала: не всі сучасні західні аналоги здатні ефективно працювати в українських реаліях, тому постійний пошук і тестування — необхідність».
Останні два роки стали періодом активного розвитку наземних роботизованих комплексів. Вони не лише дистанційно розміновують території, а й допомагають військовим та саперам у логістиці, доставці обладнання й виконанні інших завдань, мінімізуючи ризики для людей. Принцип простий: ручне розмінування має застосовуватися лише там, де неможливо використати роботизовані або механізовані засоби.
«Ми — команда експертів у галузі гуманітарного розмінування. Нашою місією є безпечна для всіх Україна загалом і Харківщина зокрема, — пояснює Андрій Бондарець, директор ТОВ «Гуманітарна безпека». — За кожним очищеним гектаром — години напруженої праці, ризик і відповідальність за життя інших. Адже у 2023 році земля була буквально нашпигована вибухонебезпечними предметами. Без розмінування полів про посіви не могло бути й мови».
Команда «Гуманітарної безпеки» була серед перших подібних підрозділів в Україні. Найбільшим викликом на старті стала відсутність напрацьованого досвіду.
«Це був новий напрям. Потрібно було повністю вивчати специфіку гуманітарного розмінування, нормативи, техніку, підходи, — згадує керівник. — Головна мета підрозділу чітка й прагматична: очистити сільськогосподарські землі, щоб їх знову можна було обробляти за призначенням».
Серед найбільших викликів Андрій Бондарець називає ділянки, заміновані протипіхотними мінами. Їх виявлення та знешкодження потребує багато часу і спеціалізованої техніки. Найчастіше сапери знаходять суббоєприпаси, протипіхотні міни, зокрема ПФМ-1 та ПФМ-1С — так звані «пелюстки», кількість яких останнім часом зросла. Були й випадки, які особливо закарбувалися в пам’яті.
«Людина не бачить того, що ховає трава. Тому обачність — понад усе. Напруга в нашій роботі присутня завжди, але запам’яталася евакуація військових у районі, де були транспортні міни. Тоді всі вижили, але це ще раз нагадало: не можна втрачати пильність ні на секунду, навіть на тих ділянках, які, здавалося б, є безпечними», — каже директор товариства.
У роботі сапери використовують сучасні вітчизняні машини розмінування МР-3100, МР-3200, ГАРТ-5100, а також наземні роботизовані комплекси. Вони суттєво зменшують ризик для життя фахівців. Усі сапери працюють у засобах індивідуального захисту, використовують металодетектори, сучасне обладнання та механізми, що мінімізують ризики.
«Найважливіші якості сапера — бажання працювати, витривалість, знання і виваженість, — наголошує Андрій Бондарець. — У складі нашого підрозділу — сапери, які пройшли навчання в акредитованих центрах. Загалом — понад сто фахівців».
Моральний стан команди має особливе значення у роботі з вибухонебезпечними предметами, тому його підтримують через постійний зворотний зв’язок, тімбілдінги — комплекс заходів, ігор та тренінгів, спрямованих на згуртування колективу, покращення комунікації, довіри та підвищення ефективності спільної роботи, а також через покращення умов праці. Часто розмінування територій відбувається під обстрілами, з «шахедами» над головами. У таких випадках саперів відправляють в укриття, однак ризики залишаються завжди.
«Виходячи в поле, ніколи не знаєш, що на тебе чекає, — каже директор ТОВ. — Окрім уже знайомих нам вибухонебезпечних предметів, досі трапляються боєприпаси часів Другої світової війни. Тому працюємо обережно. А коли бачиш результат своєї роботи — це дуже мотивує. Коли їдемо на роботу повз очищені нами поля і бачимо, як там працює сільгосптехніка чи колоситься пшениця, душа радіє, а розуміння важливості нашої справи стає ще міцнішим».
Велику увагу приділяють і навчанню саперів. «У планах — створити власний навчальний центр для підвищення кваліфікації саперів у Харківській області із сучасними класами та відповідним обладнанням, — розповідає Максим Сліпченко. — У міжсезоння залучатимемо до навчання й громадян, щоб наочно пояснювати, як виглядають вибухонебезпечні предмети, що робити у разі їх виявлення і куди повідомляти. Це питання не лише професійної, а й загальної громадської безпеки».
Водночас, за словами засновника ТОВ «Гуманітарна безпека», галузь стикається із застарілими нормами й стандартами, що тягнуться ще з радянських часів. Тому паралельно ведеться робота над оновленням законодавства, професійних стандартів і нормативної бази — з пропозиціями до Кабінету Міністрів України та профільних органів.
«Попереду — роки роботи. Йдеться не лише про сільськогосподарські землі, а й про села, які спорожніли, заросли й чекають на шанс відродження. Кладовища, школи, дитячі садки — усе це потребує очищення від вибухонебезпечних предметів», – наголошує Максим Сліпченко.
За кілька років у ТОВ «Гуманітарна безпека» напрацьовано унікальний досвід. За обсягами розмінованих територій українські оператори вже сьогодні є серед лідерів і випереджають багато міжнародних організацій, що працюють у різних країнах світу. Різниця і в мотивації: для іноземців – це проєкт, для нас, українців, — власний дім.
Гуманітарне розмінування стає новим, складним, але життєво необхідним напрямом. І Харківщина тут — не просто полігон для випробувань, а приклад того, як у найважчих умовах народжуються рішення, здатні змінювати майбутнє.
‼️ПАМ’ЯТАЙТЕ: побачили підозрілий предмет — не підходьте, не чіпайте, телефонуйте 101 або 102. Особливо стежте за дітьми. Міна може чекати будь-де.
Ірина ВОРОНКІНА
