У час, коли війна безжально стирає з лиця землі не лише будинки, а й культурну спадщину, знаходяться люди, які не дозволяють зникнути тому, що формує нашу ідентичність. Серед них – військові медики Роман, Сергій та Вадим.
Вони не проходять повз зруйнованих ворогом бібліотек. Навпаки – зупиняються, заходять у напівзнищені приміщення і рятують книги. Цього разу їхній маршрут пролягав через Святогорівку та Вірівку. Тут вони побували у пошкоджених бібліотеках, де серед пилу, уламків скла і понівечених полиць ще залишалося життя – у книгах. Вони перебирали кожну, обираючи ті, що можуть навчити, підтримати, надихнути. Українські автори – у пріоритеті.
У свій короткий час дозвілля, між роботою і поїздками на стабілізаційні пункти та евакуації, ці чоловіки, знаходять сили для ще однієї важливої справи – збереження культури. Роман – терапевт, родом із Львівської області. Каже, що книги для нього – це не просто захоплення, а частина внутрішнього світу, яку потрібно берегти. Сергій – стоматолог, любить читати Стівена Кінга, зокрема «Темну вежу». Він переконаний: художня література допомагає пережити складні часи. Вадим – фельдшер київської швидкої допомоги. Його робота – рятувати життя, але він також рятує і книги, бо знає, наскільки важливою є духовна підтримка для людей. Вони – захисники, то бачили на власні очі, як ворог знищує нашу культурну спадщину. Зруйнований будинок культури, розгромлені бібліотеки, книги, які нікому забрати – і які приречені на забуття. Саме тому ці чоловіки вирішили діяти.
Зібрані книги вони везуть до Близнюків, бо знають, що в нашій громаді вони отримують нове життя: потрапляють до читачів місцевої бібліотеки, які сьогодні особливо потребують сили слова і твердої надії.
Своїми враженнями та вдячністю ділиться Світлана Орищенко,бібліотекар – організатор КЗ”ЦНКП Близнюківської селищної ради”: “Те, що роблять ці чоловіки – безцінно. Вони рятують не просто книги, вони рятують нашу пам’ять, нашу культуру, нашу душу. У той час, коли все руйнується, вони відновлюють. І це викликає щире захоплення та глибоку вдячність. Для наших читачів ці книги – ковток світла. Це надзвичайно важлива справа, яку неможливо переоцінити». Варто зазначити, що це вже друга така поїздка. І, ймовірно, не остання. Бо доки є небайдужі люди, – культура житиме. Навіть серед руїн.“
Ірина ВОРОНКІНА
