Чи можна прописувати фемінітиви, згідно з гендерною політикою, у назвах професій, якщо, згідно з класифікатором професій, таких назв просто не існує? – таке запитання почали задавати працівникам редакції газети «Нове життя» чомусь саме зараз.
Відповідаємо:
Ще у 2020 році Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України дозволило у кадрових документах вказувати професії у фемінітиві. Відповідні зміни прописані у наказі міністерства “Про затвердження Зміни № 9 до національного класифікатора ДК 003:2010” від 18 серпня.
То у кадровій документації можна зазначати “інженер” або “інженерка”, “верстатник” – “верстатниця”, “соціолог” – “соціологиня”.
Пресслужба Міністерства повідомляє: “У КП професійні назви робіт наводяться у чоловічому роді, окрім назв, які застосовуються виключно у жіночому роді (економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка). За потребою користувача, при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для означення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи“.
ДО ВІДОМА: Фемініти́ви — група слів жіночого роду за певним станом, альтернативних або парних аналогічним словам чоловічого роду (маскулінітивам), від яких вони утворюються суфіксально. Залежно від класифікації до фемінітивів включають назви самиць тварин та іноді слова спільного роду.
Одна з найактивніших і найдинамічніших категорій сучасної української мови, що розвивається під впливом як позамовних, так і мовних чинників. Фемінітиви конкурують з нормативними засобами мовної ідентифікації жінки, повертаючи її у мовлення з пасиву. З розвитком теорії ґендеру, феміністської науки та ґендерної лінгвістики (ключові тези якої — «відставання мовних засобів від зросту суспільного значення жінок у сучасному світі та мовне конструювання нерівностей»), підсистема фемінітивів привертає все більшу дослідницьку увагу.
На основі досвіду ґендерно-чутливих реформ мов розвиненими країнами розробляються основи non-sexists language на слов’янському ґрунті, виходячи з потреб у ґендерному реформуванні української і чеської мови.
Українська потреба в фемінітивах не обмежується здобутками вітчизняного фемінізму. Тут сплелися соціальні складові мовної ситуації з національно-мовним пуризмом й ідеями «мовної рівноправності жінки».
Для мов, де рід є (серед яких українська) фемінізація професійних назв є актуальною для включення жінок у «поле видимості» мови, адже запозиченні нейтральних назв робіт (worker = he та she) охопність семантики втрачається (працівник = тільки він). Те, як означати жінок у мові (нейтралізація чи специфікація), вирішується індивідуально для кожної конкретної мови.
Оксана Грач
