Випускниця 2025 року Анастасія Штанько пройшла непростий шлях до атестата про здобуття повної середньої загальної освіти. Її історія – це приклад витривалості, адаптації та віри в краще.
Народилася дівчина 24 січня 2008 року в Краматорську. Коли їй було лише 6 років, у рідному місті пролунали перші вибухи – у 2014-му почалася війна. «Я нічого не пам’ятаю з тих днів, – каже Настя. – Можливо, пам’ять блокує спогади, адже існує захисна реакція дитячої психіки через сильний страх. Мама розповідає, що я схопила молодшу сестру Лізу і, рятуючись, потягла її в коридор».
У 2022 році, коли Краматорськ знову став мішенню ракетних обстрілів, дівчина пережила черговий шок, який цього разу назавжди врізався в пам’ять. Вона згадує: «24 лютого Краматорськ жорстко потерпав від нападу армії рф. Маму зранку викликали на роботу і їй потрібно було їхати через все місто на тролейбусі. Я не хотіла її відпускати, у мене була істерика. Тато повернувся з нічної зміни, це хоч трішки вселило спокій. А далі під час обстрілів я сиділа в коридорі і їла все, що знаходилось в холодильнику. Було неймовірно страшно. Ми жили на 6 поверсі, мама всі вікна заклеяла скотчем та завісила ковдрами. Я була у своїй кімнаті, коли ракета знесла будинок навпроти. Я все бачила та й до цього часу перед очима ті руйнації, як у фільмі жахів. Наш будинок вцілів, лише дав тріщину, а захист вікон зберіг скло майже цілим. Ми всі були налякані, але залишались у рідному місті до квітня. А потім мама сказала, що її серце більше не витримає, то треба виїжджати. Через соціальні мережі ми знайшли оголошення щодо евакуації і поїхали до Житомирщини».
Загалом Анастасія дуже творча людина. У школі вона завжди була активісткою, брала участь у позашкільному житті, адже добре малює, співає, захоплюється жіночим футболом. То у Немиринецькому ліцеї, де Настя почала навчатись у звичайному режимі, швидко влилася в шкільне життя: брала участь у благодійних концертах, співала, грала в сценках, плела маскувальні сітки, виготовляла окопні свічки, допомагала на благодійних ярмарках. Була активною у шкільному парламенті. Навчання поєднувала з волонтерством і участю у творчих заходах.
«Мені подобалось, що у ліцеї налагоджена волонтерська робота, – каже дівчина. – Всі учні відчувають свою причетність до допомоги Силам оброни України, тому із задоволенням долучаються до всіх відповідних заходів. Але мама дуже сумувала за рідними і рвалась у Садове Близнюківської громади, де живуть її батьки – Олена та Андрій Соколови. Остаточне рішення про переїзд ми прийняли після загибелі маминого брата Дениса Соколова https://www.nove.in.ua/2023/02/20/denys-sokolov/) Його життя забрала русня 14 лютого 2023 року біля населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області», – розповідає Анастасія.
То вже у 10 класі вона навчалась у Близнюківському ліцеї. Переїзд, перехід на дистанційне навчання, нове житло та обставини звісно вплинули на рівень навчання, але не змінили мрії дівчини про здобуття вищої освіти у Львові, подалі від вибухів та обстрілів. Вона подала документи до Львівського закладу вищої освіти на спеціальність «готельно-ресторанна справа» і стала студенткою. В майбутньому Настя планує працювати в кейтерингу, мріє відкрити власний бізнес і багато подорожувати. «Харків – моє улюблене місто, рівних йому немає у всьому світі. Але Львів – це шанс жити спокійно. Я змирилася з переїздом, хоч і страшно їхати у невідомість. Але ж я втілюю мрію в життя, тому все йде за планом», – пояснює Настя.
Варто додати, що Анастасія Штанько змалечку прагне заробляти гроші власними силами. Паралельно з навчанням в ліцеї, дівчина закінчила курси манікюру, допомагала хрещеній, яка відкрила магазинчик уживаного одягу. Вона впевнено дивиться вперед, попри всі важкі обставини її долі самостійно будує власне майбутнє, бореться зі своїми страхами і обов’язково досягне того, чого прагне, адже вона – українка!
Ірина ВОРОНКІНА
