Жили собі на краю села дід Сава та баба Палажка. Діток у них не було , жили бідненько, але не нудьгували.
Якось навесні сиділи вони на призьбі, журилися. Аж тут летить лелека-поважний птах, що приносить щастя.
Він зробив коло над хатою і обережно поклав бабі Палажці на коліна велике, блискуче, наче перлина, гарбузове зернятко.
-Посадіть і буде вам радість!-мовив і полетів.
-Ой, яке зернятко!-зраділа баба. -Посадимо його на городі!
Так і зробили. Зернятко швидко проросло, і виріс із нього гарбуз величезний, золотий, що аж світився в місячному світлі.
Швидко гарбуз достиг. Дід приніс його до хати. Тільки-но поставив посеред світлиці, як він засвітився яскраво-яскраво, тріснув -і з нього вистрибнув хлопчик: маленький, жвавенький, у вишиванці, рухливий і веселий.
-Добридень! Я -Гарбузик!- дзвінко промовив хлопчик.
Дід з бабою завмерли від несподіванки.
А Гарбузик одразу взявся до роботи: прибрав у хаті, води приніс, дрова порубав.
Дід тільки чухав потилицю:
– Оце так помічник!
Баба аж світилася від радості , що мають на старість втіху і поміч.
Хата стареньких стояла біля самісінького лісу, де під корінням старого дуба у маленькій нірці жило три мишки подружки.
Старшою серед них була Цукерочка – найкмітливіша , сіра мишка, яка підбурювала подружок на нові пригоди і була лідеркою. Кнопка- біленька і допитлива, любила стрибати і крутилася, як дзиґа. І третя руденька-Іриска, яка завжди усміхалася і нічого не боялася.
Вони тільки те й робили , що потрапляли у якісь пригоди в лісі, а іноді забігали й до села, щоб повеселитися й побешкетувати.
Наближалася зима, а їсти нічого. Одного дня Цукерочка скликала нараду:
-Слухайте сюди,дівчата! У селі, в діда Сави , є комора повна всякого добра! Треба щось придумати.
Миші поголосували й вирішили йти на розвідку.
Пробралися вони до хати. Бачать сидить Гарбузик на припічку, пісеньку наспівує. А на столі стоїть горщик із кашею. Миші -шусть! -і давай видиратись на стіл.
Гарбузик співає , та пильнує , що буде далі. А потім , як крикне:
-А що це у нас тут за гості незвані?
Ану геть зі столу! Це ж не ваша каша!
Миші від несподіванки попадали на підлогу, як груші, тікають, пищать, Гарбузик за ними … Добре, що дід нагодився, взявся за віник і давай за мишами теж ганятися. Забігли миші під піч, а там темно.
Раптом Цукерочка, як зарегоче:
-Ой,Цукерочко ,чого ти?- питає Кнопка.
-Та дід віником так розмахував, що аж павутину зі стелі позмітав! Бабі менше роботи буде!- відповіла сміючись Цукерочка.
-А Гарбузик який швидкий! – підхопила Іриска. -Я думала , він тільки пісні співає!
Всі троє тихенько захихикали.
І почали вони приходити майже кожного дня до хати.
Якось побачили під лавою дідові валянки і такі діри прогризали, що дід потім, як взує тільки сміється:
-Тепер мої ноги провітрюються краще, ніж голова!
А одного разу було найсмішніше: вони гуртом впали в бочку з квасом. Потім вилізли мокрі, п’яненькі, співали дивних пісень і не давали спати ні діду, ні бабі, ані навіть старому коту Мурчику. Лише Гарбузик , дивлячись на їхній концерт, сміявся тримаючись за живіт.
Якось баба вирішила влаштувати велике прання. Набрала води в дерев’яне корито, накидала мила та залишила дідові сорочки замочуватися, а сама пішла на город.
Миші, побачивши корито, вирішили, що це новий атракціон.
-Дивіться! Море! Мильне море!— завищали вони і стрибнули у воду.
Влаштували справжні змагання з плавання. Кнопка заплуталося в рукаві дідової вишиванки і почала відчайдушно пищати:
-Рятуйте! Я тону! Це пастка!
А її подружки тільки сміялися і кидали в неї мильною піною, наче сніжками.
Коли баба повернулася, вона тільки сплеснула руками:
-Ви лишень погляньте ?! Вони мені всю сорочку запінили! Що ж це робиться?
Гарбузик тільки посміхнувся:
-Бабусю, вони, мабуть, хотіли допомогти тобі прати!
Та найбільший переполох трапився під час ліплення вареників із вишнями. Баба з Гарбузиком наліпили цілу гору і залишили їх на столі під рушником, щоб підсохли.
-Команда, до бою! -пропищала Кнопка. -Футбольний матч починається! М’яч -вареник №5!
Миші почали обережно витягувати вареники і котити їх по підлозі. Вони були так захоплені грою, що не почули, як дід зайшов до хати.
-Ану! Стояти! Що за безчинство!-грізно тупнув ногою дід.
Миші кинулися врозтіч. Але один вареник був занадто соковитим. Хвостик Цукерочки прилип до вишневого соку – вона бігла, а за нею, наче на прив’язі, підстрибував вареник.
Дід зайшовся сміхом:
-Ну ти диви! Причепила до хвоста вечерю! От же ж хитрюги малі!
Баба тільки хитала головою, але теж посміхалася – миші додавали в їхнє розмірене життя трохи веселого хаосу та пригод.
Дні минали…
Нарешті випав перший сніг…
У лісі стало зовсім холодно й голодно. Миші сиділи у своїй нірці і мерзли.
-Ех, дівчата, – мовила Цукерочка,-щось мені вже не до веселощів. Замерзли ми зовсім. Може, підемо до діда з бабою миритися? Он у них, як тепло і пахне пирогами!
-А вони нас не проженуть?- тихо пискнули Кнопка і Іриска.
-Якщо пообіцяємо допомагати, то ні,- відповіла Цукерочка.
Сміливо миші вийшли з нірки і гайда в село.
Тихенько зайшли зі свого сховку до хати і підійшли до Гарбузика, який чистив картоплю.
-Гарбузику, не сердься на нас! Прости нас , ми більше не будемо бешкетувати.
А потім подивилися на стареньких:
-Дідусю, бабусю! Дозвольте нам тут жити. Ми будемо вам допомагати по господарству!
Гарбузик посміхнувся, і подивився на діда і бабу, вони переглянулися і теж посміхнулися. Тоді дід сказав:
-Залишайтеся! Тільки обіцяйте більше сало не тягати без дозволу!
Миші задоволено запищали і кинулися обійматися. З того часу вони перестали бешкетувати: допомагали Гарбузику підмітати підлогу, виносити сміття, пекли з бабусею пироги…
А ввечері вся велика родина : дід, баба, Гарбузик та веселі мишки сиділи біля теплої печі, пили чай з малиновим варенням та розповідали казки.
Ось так і зажили вони дружно та щасливо.
