24 серпня 1991 року народилася незалежна Україна. Цього ж дня на Близнюківщині народилася Анна Ткачук.
Сьогодні їй 35. Свій ювілей ровесниця Незалежності зустрічає далеко від рідної землі — у Німеччині. Тут, у невеличкому селі Кернер землі Тюрингія, неподалік Мюльгаузена, Анна виховує двох синів, вивчає німецьку мову і щодня живе з думкою про Україну.
Її життя до війни було звичайним і щасливим. У 2018 році Анна вийшла заміж за Антона Рижкова. Молоде подружжя оселилося у селищі Варварівка Павлоградського району. Працювали на залізниці, будували сім’ю, мріяли про майбутнє.
10 січня 2020 року народився старший син Ігнат. Згодом Анна завагітніла вдруге.
А потім прийшов лютий 2022-го.
«Почалися бомбардування, літаки літали дуже низько. Ігнат страшенно лякався. А я була вагітна і розуміла, що не можу ризикувати дітьми», — згадує Анна.
17 березня вона сама із маленьким сином вирушила до Німеччини. Попереду — чужа країна, незнайома мова, нелегка вагітність важкі пологи і постійна тривога за чоловіка, батьків та брата, які залишалися в Україні.
Німеччина зустріла Анну досить гостинно – людьми, готовими допомогти. Тут жили знайомі родини — українці, які самі свого часу залишили Дебальцеве через війну.
А далі… життя на чужині.
Особливо важким став час пологів. Ігната на тиждень забрала знайома українка, з якою Анна ходила на уроки німецької. Хлопчик жив у фактично чужих людей, поки мама була в лікарні.
1 вересня 2022 року народився Тимофій.
Через чотири місяці до дружини й дітей приїхав тато Антон. Родина знову була разом.
Тільки не вдома.
Минув час. Сини підростають. Анна вчить німецьку. Родина живе у безпеці. Та війна досі тримає її серце в Україні.
«Я не можу залишити дітей і поїхати відвідати рідних. Я знаю, що відбувається на залізниці, і боюся… Боюся потрапити під обстріли. Боюся, щоб мої сини не залишилися сиротами в чужій країні», – зі сльозами говорить жінка.
У цих словах — не лише страх. У них любов матері, яка щодня обирає безпеку своїх дітей, навіть якщо заради цього доводиться жити далеко від дому.
Анна вдячна Німеччині за прихисток. Але не називає її своєю батьківщиною. «Колись ми воювали з німцями, а зараз ця країна прихистила мою сім’ю і багатьох інших українців, – зазначає Анна. – Я б із задоволенням жила на рідній землі, виховувала б дітей в Україні, щодня бачила б батьків і друзів, але… моя доля складається зовсім не так, як я це бачила в юності. А зараз мої думки — про Україну. Про рідних. Про повернення. Я чекаю закінчення війни і повернення додому. Мої діти — громадяни України, і моя доля пов’язана лише з нею»
Сьогодні, у свій 35-й день народження, Анна вітає Україну з Незалежністю.
Бажає всім витримки та віри.
І, можливо, це найточніше побажання від жінки, яка народилася разом із незалежною Україною, але через війну змушена зустрічати її день народження далеко від рідної землі.
Анно, нехай наступний День Незалежності буде для вас днем повернення додому. У свою Україну.
Ірина ВОРОНКІНА
