Четвер, 28 Березня, 2024
Головна > ВІЙНА > ГЕРОЇ СЕРЕД НАС > За чим сумує вчитель на війні

За чим сумує вчитель на війні

З перших днів війни вони стали в стрій, аби захищати рідну Батьківщину. Хто де: хтось у військових частинах, хтось — у підрозділах територіальної оборони. Вони навчені, морально підготовлені, фізично загартовані. Та є одна особливість: з перемогою їх з нетерпінням чекають не тільки рідні, а й сила-силенна учнів – нинішніх вихованців та випускників різних років.

Сьогодні мова піде про вчителів, яких, без сумніву, знають і поважають на Близнюківщині. Це Володимир Володимирович Куряченко – вчитель історії та права, Олександр Степанович Шарков та Володимир Сергійович Полуянчик – вчителі фізичної культури також Анатолій Володимирович Мисик – вчитель фізики та математики.

Для деяких школярів вони є ідеалами, для когось – прикладом, а хтось просто поважає їх за чоловічий гарт, стійкість переконань, вчинки, бо для багатьох юнаків та юнок вони є друзями, а для декого – наставниками й порадниками.

То аби із зрозумілих причин їх не відволікати та не забирати багато часу, попрохаю відповісти на одне коротке запитання: За чим ви сумуєте і чого вам зараз не вистачає як вчителю?
Відповідь, як і запитання, буде одна на всіх. Отже, таке собі сплетення і тісний зв’язок думок:

Звісно, не вистачає дитячого галасу, їхніх пустощів, навіть непослуху. Отих очей світлих і щирого спілкування, сміху дзвінкого й суперечок палких, адже діти безпосередні, і в них багато чому можна повчитися, наприклад, безмежній допитливості та непідробній життєрадісності.

Вкрай не вистачає отого бадьорого й протяжного «До-обри-ий де-ень!». Коли день починається з цього дитячого вітання – то гарантія, що пройде він успішно й плідно. А ще скучили за крейдою і дошкою, за доведенням теорем і дискусіями, за отим, що по крихті вкладаєш в кожного і що колись проросте буйним цвітом. Ніби й буденність, але ця буденність наповнює все життя вчителя, наповнює серце невимовним щемом та любов’ю до дітей.

Нині тісно спілкуємось в телефонному режимі, обговорюємо поточні проблеми, підсумки навчального року, особливо тісний зв’язок зараз із випускними класами, бо хвилюються і за ЗНО, та й вступ до навчальних закладів – зараз питання доволі складне: як, куди йти далі вчитися? Але не втрачаємо оптимізму: діти підтримують і підбадьорюють нас, а ми, в свою чергу – їх. А як інакше? Словами деякі речі не опишеш…

А що буде далі? Без сумніву – буде наша перемога над ворогом! І житимемо вже зовсім по-іншому, по-новому. В сучасній школі є предмет – «Громадянська освіта», де першою темою є «Самоідентичність нації». То саме зараз, під час війни і нелюдських випробувань, що випали на долю українців, кожен громадянин нашої держави подає приклад, як треба відстоювати самоідентичність та ідентичність нації. Ми переживаємо той вирішальний період, коли розставляються всі крапки над «і» та встановлюється історична справедливість.

Зовсім скоро наші діти будуть жити в квітучій європейській країні під назвою Україна, і вислів «Я – українець» звучатиме гордо, бо для всіх це буде представник центру цивілізації.

Наталя Ткаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *