Головна > історії успіху

«Усі їхали з України, а ми — в Україну»: ця родина з Маріуполя відкрила пекарню в Хмельницькому і допомагає переселенцям

Маріупольську слойку в цій пекарні в центрі Хмельницького розкуповують миттєво. Старший син родини Сапарових замішує тісто й випікає з нього ці та інші смаколики — роботу починає о 7 ранку, щоб уже о 9 відчинити двері пекарні для покупців. Родина з Маріуполя — Галина та Олексій і троє дітей: 24-річний Микола, 19-річний Михайло і 17-річна Марія — з перших днів повномасштабного вторгнення почала допомагати таким же переселенцям, як і вони, а за рік відкрили пекарню «Культ тіста». Як у них це вийшло, розповідає ШоТам. 1 Олексій Сапаров підприємець з Маріуполя, що разом з родиною відкрив пекарню в Хмельницькому Маріуполь — Шрі-Ланка — Хмельницький 20 лютого 2022

Читати далі

Рятує коней, а вони — людей. Переселенець, який пережив полон, відкрив кінний клуб на Одещині

Російські військові шукали в його телефоні щось провокативне, а знаходили тільки фотографії коней. Це, мабуть, і врятувало Андрія Лейнвебера — разом з кіньми він пройшов полон. Попри обстріли та окупацію, чоловік зміг евакуювати своїх улюбленців з Мелітополя. Андрію довелося полишити свій кінний клуб і почати все з нуля на Одещині. Андрій Лейнвебервласник кінного клубу LeynHorse в Ізмаїлі. У 14 років купив свого  першого коня Ще з дитинства я почав ходити до місцевої конюшні, щоб доглядати за кіньми, та мріяв про власного коня. Однак для цього потрібні були гроші. З 11 років я почав заробляти самостійно: пас корів у бабусиному селі, продавав солодку

Читати далі

Більше не потрібно носити дітей в укриття на руках. Це переселенка, яка відкрила
підземний центр розвитку в Миколаєві

Раніше тут був магазин одягу, а зараз місце схоже на картинку з казки — посеред кімнати стоїть величезна ялинка, на якій блимають іграшки та гірлянди, а довкола розставлені кольорові столи та стільці й розкидані дитячі іграшки. Діти спішать обійняти Сніжану Василенко — жінку, яка створила для них цей сучасний центр розвитку. Для ШоТам Сніжана розповіла, як на честь доньки відкрила простір для дітей в укритті, який є першим підземним у Миколаєві.ПІШЛА НА ПЕРШУ РОБОТУ ВИХОВАТЕЛЬКИ, БО ДУЖЕ ХОТІЛА ПОСПАТИЯ родом з Таврійська, що на Херсонщині. У мене сім’я педагогів: мама все життя працює в садку, батько — майстер виробничого навчання в

Читати далі

Гранти — це не кредит, а підтримка: як переселенка з Донеччини заснувала проєкти для ВПО в Миргороді

Ірина Соколова з сім’єю полишала дім щонайменше чотири рази. Через окупацію у 2022 році їм навіть довелося покинути власну квартиру, до якої родина прагнула все життя. Так вони опинилися на Полтавщині. У Миргороді завдяки підтримці небайдужих людей Ірина організувала майстерню, реалізувала унікальний проєкт зі створення фетрового вертепу та відкрила гурток зі стоп-моушн анімації. Для ШоТам підприємиця розповіла, як їй вдалося відкрити бізнес в іншому місті та як вона допомагає іншим переселенцям інтегруватися в нову громаду. Народила доньку в день масштабного обстрілу МаріуполяЯ виросла в селі Благодатне на самому сході Донеччини. Село було велике, красиве і, головне, українськомовне. Протягом усього життя

Читати далі

Борщ і голубці біля лінії фронту: як переселенка з Донецька налагодила виробництво готових домашніх страв

Ароматним борщем чи гарячими варениками з вишнями можуть насолодитися навіть ті українці, які не мають змоги готувати, адже ці страви достатньо тільки розігріти. Коли Тетяна Чернікова побачила, як люди в оточеному Маріуполі готують на вогнищах, вона запустила виробництво натуральної їжі в реторт-пакетах. Жінка й сама знає, що таке російська окупація та обстріли: у 2016 їй довелося залишити Донецьк, а вже у 2022 — Харків. ШоТам розповідає, як Тетяна виробляє улюблені українські страви для військових, цивільних біля лінії фронту та всіх, у кого немає можливості приготувати собі обід. Нам казали, що Україна нас ненавидитьДо війни я жила в Донецьку, керувала там супермаркетом.

Читати далі

“Повернутися в Крим — не просто моя мрія, а ціль». Історія кримської татарки, яка відтворює рідну культуру в центрі Львова

На долю кримської татарки Леране випало не одне випробування: народження в депортації, тяжка робота в селі в дитинстві, окупація рідного дому росіянами та двічі набутий статус вимушеної переселенки. Зараз жінка навчає кримськотатарських колискових, пригощає гостей свого закладу янтиками та шурпою і не втрачає жодної можливості розповісти про рідний Крим. ШоТам розповідає історію Леране, яка не здалася, попри всі випробування, та відкрила у Львові «Кримський дворик» — куточок, що нагадує їй про дім та знайомить з ним інших. Свій восьмий день народження зустріла в літаку до КримуЯ народилася в Узбекистані, куди мою родину виселили під час депортації 1944 року. Проте свій восьмий

Читати далі

Тепер люди кажуть: «Культура ожила». Як касирка з Донеччини відродила місцевий музей

Ольга Кудрявцева родом з Мирнограда, що на Донеччині. Вона називає його «містом териконів» та інколи згадує зі слізьми на очах. Після закінчення університету Ольга понад чотири роки працювала касиркою в їдальні в Покровську. За роки роботи дівчина так втомилася від спілкування з людьми, що мріяла про працю, де буде на самоті. Вона й не підозрювала, що війна кардинально змінить її життя, а мрія здійсниться.Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ольга поїхала до батьків у селище Межова Дніпропетровської області. Там і залишилася. І хоч сумує за домом, з новими подіями в житті їй вже складно відповісти, чи дійсно вона туди повернеться, адже в

Читати далі

Таких хірургинь в Україні одиниці. Як жінка з Луганська рятує нерви військових

Перед операцією Оксана Мироненко зазвичай прокручує в голові все, що має зробити. Якщо випадок нестандартний — відкриває на телефоні додаток з анатомією людини в 3D-форматі. Майже не фарбується, бо після операції все одно треба буде вмиватися, але часом вдягає яскраві хірургічні шапочки — наприклад, з різнокольоровими ящірками.Її робочий день насичений і починається вже о 5 ранку. Жінка мчить до різних лікарень на безоплатні операції для військових, на місяць має понад тридцять. Далі — на склад свого благодійного фонду. Вона отримує сотні дзвінків та повідомлень про допомогу маломобільним людям. «Я щодня працюю з людським болем», — говорить хірургиня. Та, хто лагодить

Читати далі