Вже два тижні милуються жителі та гості селища Близнюки скульптурною композицією, яку на замовлення газети «Нове життя» виготовив народний умілець Олександр Павлович Помазан.
Композиція втілює в собі зародження нового життя, асоціюється з продовженням роду. Ці лелеки чарівні, бо в їхньому гнізді лежать найдорогоцінніші в цьому світі подарунки – немовлята-близнюки.
Віримо, що потерши немовлят у гнізді та загадавши бажання завагітніти, жінки обов’язково будуть при надії, очікуючи здорових близнят.Сьогодні наша розповідь про майстра на всі руки, людину, яка своїми умілими, натрудженими руками може створювати ніжне мереживо краси у дереві, залізі, граніті чи бетоні. Мова піде про нашого земляка – Олександра Помазана.
Навесні та восени жителі селища бачать, як кремезний чоловік з відерцем із фарбою прямує до пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку і починає підфарбовувати злущену фарбу або латає шматки, що відпали, коли була негода.
Приходячи до районного Будинку культури на концерти чи вистави, глядачі милуються чудовими декораціями навіть не здогадуючись, що до цієї краси доклав руку справжній народний умілець.
Коли Близнюківський район доводить високий рівень майстерності місцевих жителів на обласних заходах, то мало хто знає, що всі картини, композиції, інсталяції з дерева чи-то з іншого матеріалу за досить короткий термін знову ж таки справа рук однієї людини – методиста Близнюківського районного Будинку культури Олександра Павловича Помазана.
Цей скромний чоловік понад усе любить творити красу власними руками, але не хоче розголосу, бо по-дитячому соромиться своєї популярності.
Народився Помазан у селі Катеринівка Лукашівської сільської ради. Майстром на всі руки був його батько – Павло Семенович, в руках якого ладилася будь-яка робота. Маленький Сашко разом із старшим братом із захопленням спостерігали за рідною людиною і з раннього дитинства призвичаювалися до чоловічої роботи.
«Коли мені було 6 років, я випиляв дерев’яного літачка, – з усмішкою згадує герой цієї розповіді. – Я з рук його не випускав, скрізь брав з собою, бо ж у мене вийшло задумане. З того часу чого тільки не майстрував, але найбільша радість залишилася в пам’яті саме від тієї роботи, можливо тому, що вона була першою».
Закінчивши Близнюківську школу, Олександр вступив до Лозівського професійно-технічного училища, щоб вивчитися на токаря. Потім були курси художників-оформлювачів. У 18 років зародилася у юнака мрія стати моряком. Вчився у Кронштадті, ходив на кораблі у море. Молодий матрос Помазан завжди мав при собі олівець, яким малював портрети товаришів, а ті відсилали малюнки додому замість фотографій.
Потім життя повернуло в інший бік. Згодилося і навчання на курсах, то молодий чоловік почав працювати художником-оформлювачем в Роганському Будинку культури. В цей період одружився, у 1990 році у родині Помазанів народився син Олег, але, на жаль, подружнє життя не склалося. Адже часто особиста доля творчих людей буває нещасливою, бо, кажуть, що талант, даний Богом, забирає родинний затишок.
Сьогодні Олександр Павлович, поховавши батька, матір та старшого брата, втративши зв’язок з колишньою сім’єю, свою нерозтрачену любов віддає власним виробам. Біля його майстерні лежить унікальне майже завершене гранітне погруддя українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Працював над ним майстер всього місяць, хоча це колосально важка робота. Слід таки сказати, що погруддям зацікавилася місцева влада і замовила майстру продовжити роботу над скульптурою.
«Я вмію робити майже все, – зізнається народний умілець, – але найбільше люблю малювати та займатися ковальством. Стосовно свого життя скажу, що беручись за різні напрямки мистецтва, мабуть, жодного в собі не довів до досконалості. Можливо, за інших обставин і доля була б до мене прихильнішою. Я не жаліюсь на життя, бо маю чим займатися. Ось зараз ремонтую будинок, який нещодавно придбав, готую декорації до наступного концерту, а для душі у мене є цікаві замовлення, як ось редакційне. Коли зрозумів, що від мене хочуть, то відразу намалював ескіз і взявся до роботи навіть не знаючи чи точно буде замовлення».
Спостерігаючи за тим, як реагують перехожі на скульптурну композицію, розташовану на центральній алеї по вулиці Свободи, як фотографуються біля лелек, заглядають у гніздо та торкаються, намагаючись зрозуміти з чого виготовлена скульптура, стає тепло на душі, адже роботи Олександра Помазана приносять радість людям, а хіба не в цьому щастя митця.
Ірина ВОРОНКІНА
