Кожна людина талановита по-своєму, а дані від природи здібності просто треба розкривати. Але є люди, як кажуть, «поціловані Богом», бо нагороджені вони безмежними можливостями бачити і робити прекрасне. Серед таких обдарованих і наша землячка – жителька села Садового Дар’я Нікітіна (в дівоцтві Дубровська).
Взагалі у родині Дубровських талановиті всі: мама і тато, і, звичайно – їхні чарівні дівчатка: Даша і Маша. Сестрички виросли в оточенні родинної любові, з самого малку допомагали мамі Тані, яка зараз очолює Садовський заклад дошкільної освіти, і мали надійний захист – сильного тата Андрія, безмежно закоханого у свою чарівну щебетливу родину. То й самі виросли добрими, щирими, допитливими і працелюбними, а ще дуже дружними, бо звикли в будь-яких ситуаціях підтримувати одна одну.
Героїня цієї розповіді закінчила 9 класів Садовської школи, потім з червоним дипломом – Лозівський фаховий вищий коледж мистецтв за спеціальністю «образотворче мистецтво», а паралельно вже працювала у Близнюківській дитячій музичній школі, де навчала дітей малювати. Зупинятися на досягнутому талановита дівчина не збиралася, то з легкістю вступила ще на заочне відділення до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, де навчається на третьому курсі і зараз. А ще вона чудова дружина і турботлива мама п’ятимісячної Уляночки, тобто справжня берегиня родинного вогнища.
То що ж вміє Даша?! А вміє ця молода жінка так багато, що й не перерахувати. Вона чудово малює, співає, декламує, танцює, плете, в’яже, ліпить, вирізає та випалює по дереву, з бісеру робить прикраси, з продуктів харчування – їстівні букети, а ще подарункові бокси та займається розписом одягу. Ще слід додати, що ця юна майстриня володіє 18 видами розпису великодніх писанок, випікає чудові смаколики і встигає ділитися з підписниками групи «Нове життя» у фейсбуці своїми майстер-класами.
На запитання: коли юна матуся все встигає, вона відповідає: «Я взагалі без творчої роботи жити не можу. І хоча зараз турбота про Улянку забирає майже весь мій час, все одно іноді наша донька із задоволенням слідкує за моїми рухами, коли вишиваю, ліплю чи малюю, бо в цей час між нами триває цікавий діалог, правда нікому незрозумілий, але дуже емоційний. Мене підтримує мій чоловік Дмитро, який теж є людиною творчою. Він гарно співає, багато чим захоплюється, ось зараз почав робити вироби із заліза, то й мої творчі поривання розділяє. Часто у нас в гостях і наші мами – Тетяна і Любов, які на деякий час беруть на себе примхи своєї онучки. З сестрою Машею ми теж нерозлучні друзі. Зараз вона навчається у Полтавському педагогічному університеті на першому курсі, але коли вдома, то допомагає мені робити майстер-класи, дозволяючи собі коригувати мову старшої сестри, бо вона ж майбутній філолог (посміхається). А в іншому – працюю вночі. Втім, мені це тільки в радість, бо займаюся тим, що подобається».
Наостанок слід додати, що 20 червня 2020 року, коли Дмитро та Дар’я ставали на весільний рушник, одяг наречених та їхніх гостей був у народному українському стилі, покритий чарівною червоною вишивкою, яка є оберегом родини та свідченням вічного кохання. Даша розповідає: «Одягнутися у вишиванки спонукало те, що задовго до заміжжя моєю дипломною роботою у Лозівському коледжі була саме вишита мною весільна сукня. Ми живемо в Україні, любимо нашу Батьківщину, то і одяг на визначних для родини подіях, впевнена, повинен бути у народному стилі». Вже зовсім скоро постукає у наші віконця чарівна весна, ще трішки підросте Улянка, і в Даші Нікітіної з’являться чергові ідеї, які вона обов’язково втілить в життя, адже «поціловані Богом» люди не мають права сидіти склавши руки – вони продовжуватимуть ділитися своїм баченням краси з оточуючими.
Ірина ВОРОНКІНА
