Близнюківщина – невеличкий кружечок на карті України, але й він не залишився осторонь лиха аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Доля дала нам можливість зазирнути за край ночі, ночі планетарної катастрофи. Аварія на ЧАЕС піднесла світові безліч проблем – технічних, матеріальних, медичних, наукових та ще й психологічних. Свідомості дуже важко погодитись з тією абсурдною ситуацією, коли смертельна небезпека немає навіть смаку, кольору та запаху, а вимірюється лише спеціальними приладами, яких під час трагедії, до слова, не виявилося у наявності, або вони не були готові до роботи….
У найтяжчі часи проявляються найкращі риси характеру нашого народу: згуртованість в ім’я подолання лиха, патріотизм, вірність своїм обов’язкам. Як власну біду сприйняли мешканці Близнюківського району Чорнобильську аварію. Вони, не вагаючись, не гаючи часу, стали до боротьби з грізним невидимим ворогом.
Фактично, у Першотравневі свята була проведена величезна організаційна робота, і вже 3 травня по шляху до Чорнобиля прямували автомашини Близнюківського ремонтно-транспортного підприємства. Серед тих, хто сидів за кермом, були Володимир Петрович Нонь та Володимир Михайлович Куряченко. Перед ними була поставлена задача: евакуація людей та худоби із зони відчуження. Порятунок людей був у ті дні чи не найголовнішим та першочерговим. Але вивезти мешканців та розташувати їх по піонерських таборах, школах, санаторіях тощо, – то одна справа. Зовсім інша – надати їм постійний притулок, звести нові будинки для розміщення тих, кого доля примусила покинути рідні оселі, хто залишився без даху над головою.
Фахівці Близнюківського району плідно працювали над спорудженням житла для переселенців. Колони вантажівок везли будівельні матеріали, ліс, різноманітне обладнання в села Бородянка, Луб’янка та місто Славутич. Усю роботу безпосередньо на місці будівництва очолював заступник голови райвиконкому Олексій Миколайович Харченко. Його замінив, прийнявши трудову естафету, начальник Близнюківської ПМК – 22 В’ячеслав Володимирович Бруславець. Усього силами району для постраждалих від лиха збудовано в найстисліші строки більше десяти будинків садибного типу.
Але не тільки новими домівками допомагали переселенцям трудящі району. Сердечно та гостинно зустрічали вони тих, кого радіоактивне забруднення спонукало до дороги в невідомість. Прибулим надали житло, продовольство, роботу, медичний догляд. Органи місцевої влади, керівники всіх рівнів подбали про те, щоб люди одержали роботу здебільшого за фахом та бажанням, учні пішли до шкіл, а малюки були розміщені в дитячих садках та яслах.
Та справа була дуже складною, адже майже одночасно прибули до району понад 200 осіб. Більше половини господарств Близнюківщини з розумінням поставилися до людського горя. Серед них у першу чергу треба відзначити радгосп «Бли- знюківська птахофабрика», керівництво якого на чолі з директором Іваном Антоновичем Крупкою виявило неабияку гостинність. На території господарства було розташовано одинадцять сімей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС.
У перші роки атомного лиха колгосп «Більшовик» під керівництвом голови правління Володимира Яковича Іщенка, подбавши про добробут переселенців, одержав в їх особі добру підтримку в розв’язанні своїх кадрових проблем. Постраждалі не тільки були звичайними робітниками, а й займали ключові посади в господарстві. Головним економістом колгоспу, до слова, на цю посаду довго не вдавалося знайти належного фахівця, стала працювати Марія Антонівна Степанчук. Вона за досить короткий проміжок часу підняла роботу свого відділу на належний рівень. Але, на жаль, радіаційне отруєння далося взнаки, воно підкосило здоров’я Марії Антонівни. Смерть не дала їй змоги виконати багато своїх планів. Добровільська земля стала назавжди її останнім притулком.
Не відставав від Марії Антонівни її син Володимир Васильович, який теж показав себе кваліфікованим трудівником. Односельці обрали його членом правління та заступником голови колективного сільгосппідприємства. Декілька років профспілку колгоспу очолював Петро Кирилович Курдиш, який також був змушений покинути свої рідні місця, свою домівку…
