Субота, 23 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Пошуки тривалістю 76 років

Пошуки тривалістю 76 років

Привітно зустріла Близнюківщина гостей, які приїхали сюди за три тисячі кілометрів із братнього Казахстану до могили, де поховано їхнього рідного дядька: двадцятирічний юнак Молдахан Кокінов у 1943 загинув у жорстоких боях за наш район під час Другої світової війни.
Пошуки місця поховання рідної людини тривали 76 років. Зустріч стала символічною, оскільки 16 вересня саме сімдесят шосту річницю визволення району від німецько-фашистських загарбників цьогоріч відзначила Близнюківщина.

Сеіткази та Беккази біля поховання

Старий цвинтар в селі Ганно-Рудаєво Лукашівської сільської ради розташований на горі недалеко від дороги в напрямку Роздолівки. Там обеліски з червоними зірками з давніх часів нагадують про криваві рани нашої землі. А краєвиди в тих місцях, особливо після спекотного літа, чимось нагадують безкрайні казахські степи. Та до того ж і суботній день 14 вересня видався сонячним, а легкий вітерець, запах трав і пташиний спів ніби засвідчували той одвічний перебіг часу і величний спокій, який ми не помічаємо в нескінченній мирській суєті.
… Два мужні сивочолі чоловіки, схиливши голови, стояли на колінах біля невеликого надгробного знаку з червоною зіркою. Вони читали молитву казахською. Без поспіху, без зайвої суєти. До цієї зустрічі ці казахи йшли довгих 76 років, а хвилини перебування біля поховання рідної людини були безцінними й такими довгожданими. З повагою й великою шанобою здійснили вони свій обряд (що споконвіку виконується для тих, хто залишився навічно не під рідним небом): привезену землю з рідних місць загиблого солдата посипали біля могили, натомість узяли звідти української землі, аби відвезти на свою Батьківщину. Дивний і водночас щемний ритуал змусив згадати і своїх рідних, які воювали, страждали від ран, потерпали у шанцях, хто повернувся, а кого так і не знайдено у вирі війни… Ставши свідком приїзду цих чоловіків з величною місією і їхнього ставлення до традицій і власного народу, мимоволі проймаєшся гордістю та повагою до казахів і їхньої глибинної свідомості роду, цілісності, пам’яті…

Під час молитви


Для шановних гостей у Миролюбівці учні та вчителі Лукашівської загальноосвітньої школи ім. О.Чепеленка та аматори народного мистецтва організували урочистий мітинг біля пам’ятника загиблим воїнам села за участі місцевих жителів, Лукашівського сільського голови Л. Манохи, заступника голови РДА О. Ляпкало та О. Лисенка – директора школи. Лунали Гімни України, Казахстану, звучали вірші, пісні, розповіді-спогади гостей, які наостанок, знову ж за казахською традицією, вручили всім присутнім невеличкі подарунки, а діткам – казахські шоколадки.
Беккази Омарули та Сеіткази Кокєнов – це сини рідного брата, тобто племінники загиблого за Близнюківщину Молдахана Кокінова. Батько наших гостей усе життя намагався знайти могилу брата. З численними запитами він звертався до центрального архіву Міністерства оборони України, РФ, Німеччини та до інших закладів відповідного спрямування. Однак результатів не було. І вже помираючи, заповів своїм дітям (а їх було десятеро) знайти могилу Молдахана.
Казахи ревно зберігають національні традиції, кожен з них поіменно знає своїх предків до сьомого коліна. А ще в них є таке вірування: якщо мертвий не буде задоволений – то не буде щастя нині живим. Отже, віднайти місце поховання, здійснити належним чином усі обряди – це було справою честі кожного з роду Кокєнових (до слова, прикра помилка в прізвищі – КокІнов, а треба КокЄнов – теж відіграла свою роль у пошуках).
Пошуки зрушили з місця після того, як у мережі Інтернет було відкрито доступ до Банку даних загиблих, померлих і зниклих безвісти в період Другої світової війни. Також неоціненну допомогу в цій справі надано Харківським міським національним громадським об’єднанням казахстанців «Бірлік», який очолює Макка Каражанова (саме вона вперше зателефонувала й тримала зв’язок з Лукашівським сільським головою Л. Манохою).
Нарешті мрія всього роду здійснилася. Посланці родини загиблого Молдахана Кокінова виконали першу частину обіцянки, яку дали батькові. Далі, коли приїдуть додому, вони всі зберуться разом на поминальний обід (близько 250 чоловік), Беккази та Сеіткази розкажуть про «гостини» у дядька, покажуть усі фото й відео, відзняті на Близнюківщині, де дихали тим же повітрям і ходили по тій же землі, що й Молдахан, мулла (мусульманський священик) проведе відповідну службу, і тоді нарешті заспокоїться душа полеглого й похороненого на Близнюківській землі двадцятирічного юнака Молдахана Кокінова, який загинув від тяжких ран у жорстокому бою з німецько-фашистськими загарбниками, виконуючи священний обов’язок у складі 317-ої стрілкової дивизії.
Ім’я сина далекого Казахстану навічно закарбується у довгих списках тих, хто поліг смертю хоробрих під час Другої світової. Вічна пам’ять тобі, солдате…

Наталія Ткаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *