Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > (Не)доступне селище Близнюки для людини з інвалідністю

(Не)доступне селище Близнюки для людини з інвалідністю

На Близнюківщині живуть 32 людини, які користуються інвалідними візками. Серед них і Денис Михайлович Суярко. Його головною підтримкою, помічником та й психологом є мама – Надія Анатоліївна, яка майже 25 років тому усиновила хлопчика.

«Коли я вперше побачила немовля в пологовому відділенні, то відразу зрозуміла – мій! – розповідає Надія Анатоліївна. – Денис народився семимісячним, то, звичайно, я розуміла, що у нього можливі проблеми зі здоров’ям. Але це була МОЯ дитина, то я без сумнівів його усиновила і жодного разу не пошкодувала про це. Ми довго лікувалися у неврологічній лікарні, адже з 11 місяців Денису вже поставили невтішний діагноз – дитячий церебральний параліч.

А потім життя покотилося своїм шляхом. Разом з синочком ми боролися за здоров’я і повноцінне життя. Денис закінчив 11 класів загальноосвітньої школи. Він обожнює читати історичні книги. Довгий час тато возив його до класу образотворчого мистецтва, то він добре малює, але зараз чомусь не хоче братися за пензлі. Втім, мій син – справжній борець, але без моєї допомоги йому не вижити, бо багато необхідних речей для нього недоступні».

Взагалі герой цієї розповіді гуляє лише у власному дворі та іноді на вулиці. Доки був живим тато, а Денис меншим, легшим і возити його було неважко, то прогулянки селищем були чи не щотижня, а зараз дуже рідко вдається вибратися, бо шлях до соціальних об’єктів та до лікарні – то неабияке випробування.

Все ж, Суярки згодилися виділити час і прогулятися центральною вулицею селища. Благо, що на ній розташовані і магазини, і аптека, і банки, і бібліотека, і будівля селищної ради та й редакція, до якої ми планували завітати.

Тож які Близнюки очима людини з інвалідністю, читайте далі…

Дороги

Це окрема тема в цілому, а зокрема: Денис з мамою, бабусею, прийомною сестрою Діаною, братом Богданом та чотирирічною племінницею Євою живе на вулиці Залізничній. Ця вулиця горезвісна, бо знаходиться між двома діючими залізничними коліями і дорогу по ній лише на минулому тижні почали робити, засипавши шлаком.

Варто зазначити, що візок у юнака старенький і по щебню він взагалі не їде, грузне, то тендітна, маленька на зріст мама примудряється викотити сина на його «транспорті» через огород.

Щоб просто виїхати на вулицю, де по дорожньому покриттю пройде інвалідний візок, витрачається не менше 20 хвилин. А далі прямують до центру по узбіччю розбитої автодороги назустріч машинам, бо тротуару немає, а де й є, то заїхати на нього неможливо. Сказати, що це безпечна прогулянка – не можна, бо автомобілі зараз «танцюють», об’їжджаючи вибоїни. Добре, коли водій адекватний і притормозить біля візочника, але бувало й таке, як розповідає Надія Анатоліївна, що «мчать прямо на нас .. лоб в лоб», тоді вже не до сміху, тікаємо в калюжі чи в грязюку».

Пандуси

З 1 квітня 2019 року в дію вступили нові державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд», які впроваджують обов’язкове влаштування безперешкодного доступу для всіх маломобільних груп населення, у тому числі, людей з інвалідністю. Зокрема, введені чіткі обов’язкові параметри влаштування безпечних пандусів при будівництві або реконструкції житлових і громадських об’єктів.

У Близнюках пандуси є, і зроблені вони, як наголосив один із підприємців, згідно з нормами, але…. для молодого чоловіка у непристосованому інвалідному візку, навіть, з досить сильними руками – всі вони виявилися непереборною перешкодою. Аби не мама, яка підштовхувала, затримувала рух або підтягувала візок, – Денис не зміг би потрапити нікуди, щоб купити, наприклад, ліки, хліб, воду чи навіть заїхати в лікарню.

Аптеки

Цих закладів у селищі декілька, але найбільшою є аптека 9-1-1. Вона розташована у красивій будівлі з красивим пандусом, здолати який Денис так і не зумів, бо слизько і кут нахилу не для застарілої моделі візка.

Магазини

До магазинів, розташованих на вулиці Свободи, в основному зроблені перехідники, але… знову ж таки – вони надто круті. А далі… двері, які теж стають перепоною для людини з обмеженими фізичними можливостями. Треба кликати на допомогу, але кого???

Прикро, що, гуляючи вулицею і зустрічаючи знайомих, лише один чоловік протягнув Денису руку і запитав, як у нього справи. Які іскорки щастя загорілися в очах хлопця, навіть уявити було неможливо. Варто сказати, що Денис цікавий співрозмовник, але ж кричати серед вулиці «Допоможіть купити хліба» – він не буде.

Банки та банкомати

Сьогодні, в час діджиталізації, життя без кредитних карток майже неможливе. То, звичайно, молода людина спробувала зняти гроші у банкоматах двох банків. Підсумок ми з Денисом підбили швидко, провівши експеримент. І він такий: власникам картки «РайффайзенБанк Аваль», якщо вони мають обмеження в русі, зняти гроші в банкоматі неможливо, як і заїхати до будівлі, де надто вузькі двері. Це стосується і «Ощадбанку». Щодо «ПриватБанку», то, якщо здолати всі перепони, тобто пороги, вузькі двері, в які все-таки можна якось пропхнутися на візку, то зняти кошти легко, та й працівники вже зможуть допомогти, бо клієнт знаходиться в приміщенні. Але в в жодному банкоматі на вулиці – зняти готівку з візка НЕМОЖЛИВО.

Бібліотека

Денис дуже любить читати і чи не єдиною розвагою для нього є книги. То, звичайно, ми вирішили зайти і до бібліотеки. Зайшли, але… знову це але, від якого нікуди дітись… Без допомоги сторонніх сама людина в інвалідному візку до книг не потрапить. Денис Суярко, який є постійним читачем Близнюківської ЦРЛ, дуже зрадів тому, що сам зможе вибрати літературу, що він і зробив. А взагалі, книги йому носить мама.

Місцева влада

Наостанок ми попрямували красивою алеєю до адмінбудівлі, де знаходиться зараз серце громади – Близнюківська селищна рада. Тут є кнопка виклику. То, натиснувши на неї, ми дочекалися спеціаліста, який і дав відповіді на запитання, які цікавили Дениса та Надію Анатоліївну. А найбільше їм сьогодні потрібен новий візок. До слова, вже зараз Надія Суярко готує відповідні документи і хочеться вірити, що таки новий більш модернізований засіб для пересування у юнака незабаром буде.

В гостях у “Нового життя”

Традиційно, ми не оминули редакцію газети «Нове життя», подарували нашому гостю ексклюзивну чашку і новий примірник газети. А ще спробував Денис випити кави з кавомата, але, звичайно, не зміг дотягнутися до місця, куди кидають купюри. Втім, хіба це проблема в порівнянні з іншим?!

Післяслово

Всього годинку ми гуляли лише однією вулицею селища з людиною, яка має обмежені можливості, а потім ще годину добиралися до кінця огороду на вулиці Залізничній. Далі вже Суярки пішли самі.
Денис з посмішкою і, маю надію, вірою в те, що життя триває, а замучена мама з подякою, що редакція підштовхнула її вивезти сина «в світ».
А я попрямувала на роботу зі сльозами. Не від того, що мені було жаль Дениса – у цього сильного духом чоловіка така доля! Не від того, що я співчуваю Надії Анатоліївні – вона обрала такий шлях у житті і не жалкує про нього!
Я плакала від байдужості людської. І відчувала кожною клітинкою те катування, через яке проходить Денис і багато інших людей з обмеженими фізичними можливостями. Вбиває цих людей не співчуття чи роздратованість оточуючих, навіть не розуміння того, що вони трішки інші, – а людська байдужість!

Тож будьмо людьми, адже так хочеться вірити, що це слово пішло від слова ЛЮБОВ.

Ірина Воронкіна, фото – Сергій Попов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *