Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Робота в лісомеліорації, ламповий приймач та смачний пудинг. Як діти Близнюківщини різних поколінь проводили літні канікули.

Робота в лісомеліорації, ламповий приймач та смачний пудинг. Як діти Близнюківщини різних поколінь проводили літні канікули.

Дитинство – це час, куди хочеться зазирнути, коли холодно на душі. То давайте це зробимо разом.

ПОКОЛІННЯ П’ЯТДЕСЯТИХ

ОСТОПОЛЕЦЬ Борис Іванович

Мама Марія Іванівна нас з меншим братом сама піднімала, то влітку, йдучи на роботу, писала список справ, які необхідно було виконати. Зробити все за добу було неможливо, але ми старалися. А потім вже мама пояснила, що завалювала нас домашньою роботою, щоб зайняті були, а не лазили будь-де, адже земля після війни засіяна була боєприпасами. Тож таким чином і життя нам берегла, і до роботи привчала.

Ми варили їсти, прибирали в хаті. Тримали кіз, то треба було влітку заготовити їм корм: косили траву, сушили, заносили потім. А ще заготовляли влітку дрова і коров’ячі кізяки, сушили їх і теж складували, щоб взимку в хаті топити.

Мама вміла грати на гітарі та балалайці, добре співала, то й ми з Валентином теж росли талановитими (посміхається). Так тепло на серці стає, коли згадую, як ми втрьох співали у дворі, сидячи на призьбі. Так швидко час минув.

Змалку я захоплювався фізикою, то ще й конструював детекторні радіоприймачі, а пізніше –  лампові. Фотоапаратик у мене був якийсь іноземний, то фотографії ще робив. Такі вони були цікаві, розміром 6х6 та 6х9.

А в школі лаборантом з фізики був Хребто Іван Андріанович, який навчав бажаючих тракторній справі. Серед учнів, звичайно, був і я разом зі своїм товаришем Толею Цапенком. То з початку весняно-польових робіт ми ходили по колгоспах і, коли нам дозволяли сісти за кермо трактора та ще й попрацювати на ньому, – то була безмежна радість. 

А ось вже в 50-их роках я підробляв «причепником» разом з трактористом Григорієм Курбацьким на «Заготскот». Мені до роботи було рукою подати, і той єдиний на підприємстві трактор я знав, як свої п’ять пальців. То доки Курбацький приходив з Батюшків, я встигав підготувати трактор до роботи в полі.  І для мене, 14-річного хлопця, цей процес був цікавим та захопливим. 

Повоєнне дитинство було нелегким, але ті невеличкі радощі, як, наприклад, купання в ставку, куди ми дуже рідко виривалися, командна гра у футбол та волейбол тощо – гріють душу до цього часу. 

ПОКОЛІННЯ СІМДЕСЯТИХ

Римма Анатоліївна ГУЛІЙ

Я все своє дитинство провела в селі Новоіванівка колишньої Башилівської сільської ради. Там було всього десять хат і сім корів. І ось ціле літо я цих корів пасла. Але то було досить цікаве заняття, хоч і важке. Навколо Новоіванівки були невеличкі озерця, то ми з друзями умудрялися і покупатися в них, і позасмагати, і карасів наловити, доки корівки паслися поряд.

Пам’ятаю ферму, де моя ріднесенька бабуся Тетяна Федосіївна працювала, коней, з якими я дуже любила бавитися, і відчуття повного щастя від того, що сонце світить і від усього навколо. А ще до цього часу відчуваю смак і аромат вергунів та теплого молока. Внуків у бабусі було багато і всі ми на літо з’їжджалися до неї, то, прокинувшись вранці, наввипередки бігли до столу, а там…величезна миска пухких вергунів та трилітрова банка парного молока. Смакота. З роками я все частіше повертаюся думками у своє дитинство і бачу його тільки в теплих, сонячних і веселкових кольорах.

ПОКОЛІННЯ ДЕВ’ЯНОСТИХ

ПОПОВА Світлана Григорівна

Майже щороку ми з батьками влітку їздили на Азовське море. Я обожнювала велосипед, то з друзями ми ганяли на маслозаводський ставок, де до знемоги плавали та засмагали. До ночі грали у волейбол, доки м’яч було видно. Я ж ходила на секцію волейболу до Єгорова Валерія Борисовича, то літня практика завжди ставала в нагоді. А ще заробляла гроші десь з років 12. Тоді набирали дітей на літні роботи. Працювала в лісомеліорації: нас вивозили на поля і ми на узбіччях траву пололи, та ще в комунгоспі – прибирали в селищі. Ці роботи достойно оплачувалися. Вистачало, щоб скупитися мені в школу. Також, коли народився племінник, то доводилося його трішки няньчити. Взагалі-то мене в сім’ї балували, бо менша, а ось сестричці Тані іноді діставалося і за моє бешкетництво.

Найбільшою трагедією під час літніх канікул було падіння з велосипеда якраз перед 1 вересня. Я тоді звезла собі все обличчя. Ох і сліз було багато – не так від болю, як від споглядання у дзеркало свого обдертого вигляду.

У мене було цікаве дитинство, в яке я повертаюся, переглядаючи світлини і завжди від цього на душі стає тепло і хочеться посміхатися.

ПОКОЛІННЯ ДВОТИСЯЧНИХ

Микола Сергійович РАХМАТУЛІН

У мого тата КАМАЗ, то влітку я завжди їздив з ним по полях. Мені страшенно подобалося сидіти у великій кабіні та хотілося й самому навчитися кермувати. Батько вчив, то вмію.

На стадіоні РТП ми з хлопцями вечорами грали у футбол, а вдень моталися «великами» на Надеждинський ставок, бо там пляж був облаштований, а в селищі – ні. Рибалити ходили з двоюрідним братом. Пам’ятаю, як на Водянському ставку щуку впіймали. Це такий шквал емоцій в мене викликало, що аж зараз посміхаюся. До слова, і морозива такого, як в дитинстві було, зараз немає. Я любив «Каштан», а зараз купую – не те. Та найбільше згадую і ніколи в житті не забуду смак манного пудингу, який давали в дитсадку. Хто його знає чому так він запав мені в душу, можливо, був занадто солодким (сміється).

СЬОГОДЕННЯ. 2021

Миколка ФАРАФОНОВ

Я літо люблю – це ж канікули, то не треба вчити уроки. Жаль, що в мене зараз телефон поламався, але його скоро відремонтують і знову можна буде грати у ігри. Та маю заміну, ми з друзями вже все селища на велосипедах об’їхали, а ось далі їздити батьки ще не дозволяють.

Люблю літо й за те, що купатися можна. Ми з татом часто їздимо влітку на ставок, він і плавати мене вчить, то вже трішки вмію. Почав відвідувати тренування з вільної боротьби. Мені  це подобається: весело, цікаво та ще й нових друзів багато.  Я навчаюся в музичній школі, то обожнюю грати на гітарі та ще малювати. Саме цим і займаюся, коли йде дощ. А ще дуже люблю піцу, чебуреки і домашнє морозиво. Мама зараз вдома, то мене балує, адже я найменший.

Від редакції: Миколка – п’ята дитина у великій родині Фарафонових. Берегиня цієї родини Ольга Олексіївна нещодавно отримала почесне звання «Мати-героїня».

Ірина Воронкіна,
дизайн – Сергій Попов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *