Вівторок, 7 Грудня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Спорт – прямий шлях до мети

Спорт – прямий шлях до мети

Захоплюючись досягненнями наших земляків, ми іноді забуваємо, що кожна людина вкладає в ту чи іншу дію різну кількість сил та прагнень. І коли для одного – це просто регулярні тренування своїх фізичних можливостей, то для іншого – це, власне, і є саме життя.

Сьогодні хочемо розповісти про нашу землячку – чарівну, тендітну дівчину, доля якої може слугувати за приклад всім здоровим, фізично розвиненим і обдарованим багатством бачити навколишній світ, молодим людям.

Тетяна Леонідівна Немчанова третя донька в дружній родині, народилася з вадою зору. Коли дівчинці було три місяці, батьки побачили, що в дитини є проблеми.

Відтоді розпочалася боротьба Тетяни за повноцінне життя в суспільстві. Численні операції  не дали бажаного результату:
дівчинка мала залишки зору, але набагато відрізнялася від своїх зрячих ровесників. То щоб донька мала змогу знайти себе у суспільстві та стати повноцінним його членом, батьки віддали Таню до Слов’янського інтернату для сліпих та слабозорих дітей. На той час дівчинці було всього сім рочків.

«Я жодного тижня на вихідних не залишалася в інтернаті, – згадує Таня, – мама і тато мене завжди забирали додому. Звичайно, я дуже скучала за родиною, але ніколи не була обділена батьківською увагою та теплом».
З дитинства  наша землячка, яка мала задатки лідера, будувала плани на майбутнє і мріяла знайти заняття, яке було б їй до душі.

Так вже складається в сім’ї Немчанових, що жінки найчастіше обирають професію бухгалтера, то після закінчення Харківської гімназії ім.Короленка для сліпих та слабозорих дітей, де Таня навчалася після закінчення Слов’янського інтернату, у 2012 році дівчина вступила до Харківського Національного економічного університету ім.І.Кузнеця за спеціальністю: облік і аудит.

Відразу по закінченні вищого навчального закладу  знайшла роботу і почала працювати в приватній фірмі, але вади зору заважали роботі, то Таня Немчанова вирішила втілити в життя ще одну свою мрію. Її завжди приваблювала робота з людьми, то другу вищу освіту молодша донька Немчанових здобувала в Харківській інженерно-педагогічній академії, вивчаючи педагогіку вищої школи.

Паралельно з навчанням та роботою у часи дозвілля наша землячка закінчила курси по фітнесу, то вже й сама могла б стати за тренера для людей, які слідкують за здоров’ям власного тіла. Однак, не бачила себе Тетяна і в цій сфері, як і не хотіла реалізуватися в професії масажиста (від ред..: ще в інтернаті вихованцям, у яких через вади зору розвивалися інші рецептори, пропонували стати масажистами, адже чутливість пальців у цій професії була тільки додатковим бонусом).

Слід зазначити, що всі вихованці спеціалізованих інтернатів, як правило, спілкуються між собою і намагаються один одному допомогти. То й Тетяні Немчановій у 2018 році Аня Судніцина, яка у 2019 році році стала чемпіонкою  світу з параармреслінгу серед людей з порушенням зору, запропонувала спробувати сили у цьому виді спорту.

Таня спробувала… і їй сподобалося. Вже через рік наполегливих тренувань Немчанова доводила свою спроможність на змаганнях з параармспорту в Одесі, де виборола четверте місце, та й то тому, що серед її суперниць були титуловані чемпіонки. Наступні змагання за Кубок України з армспорту та набутий досвід дали змогу ввійти до трійки призерів і вибороти бронзову медаль.
«Мені подобається армреслінг, – ділиться Тетяна Леонідівна Немчанова, – Цей вид спорту організовує та захоплює, бо він непередбачуваний і, як і будь-який спорт, вимагає впевненого руху до своєї мети та впевненості у власних силах. А мені саме це й потрібно. Наразі я маю дві вищих освіти, живу в Харкові, планую народити дитину, маю роботу, яка мені подобається, а ще наполегливо тренуюся, щоб стати чемпіонкою».

Якщо цілеспрямовано йти до поставленої мети,то її обов’язково досягнеш. То й героїня цієї розповіді 28 та 29 жовтня 2021 року відстоювала спортивну честь України на чемпіонаті Європи з пара-армреслінгу та повернулася до України срібною призеркою чемпіонату.
До всього залишилося хіба що додати, що молода жінка працює екскурсоводом в музеї історії фармації Харківського національного фармацевтичний університету і на її екскурсії із задоволенням ходять як студенти, школярі, так і викладачі.

Вона обожнює читати наукову фантастику та гратися із своїм улюбленцем – висловухим шотландцем котом на ймення Бася, до норову якого ця цілеспрямована дівчина теж знаходить свій особливий підхід.


Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *