Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Кохання – зустріч двох світів

Кохання – зустріч двох світів

День святого Валентина (відзначається щороку 14 лютого) – свято закоханих, яке виникло в католицьких країнах, але з початку 90-х років минулого століття його все активніше почали відзначати в Україні. Звичайно, що і багато жителів Близнюківської громади святкують День закоханих, а якщо й ставляться до 14 лютого скептично, все одно кожен з нас має свою власну історію кохання. І хай для декого вона є звичайною та нецікавою, для двох закоханих сердець – це найдивовижніша, найяскравіша сторінка життя!
Журналісти «Нового життя» вирішили зробити невеличку підбірку коротких історій знайомств, які з часом переросли в кохання і створення міцного шлюбу. Так вже вийшло, що героями цих історій були ті, хто нещодавно заходив до редакції!

Олег та Наталія Обущенки

«Я зрозуміла, що Олег – це моя доля, коли він, не задумуючись кинувся рятувати чоловіка з-під колес потяга, – розповідає Наталія, – Ми тільки почали зустрічатися, і Олег, який нещодавно прийшов з армії, проводжав мене на електричку, що прямувала до Харкова, де я навчалася. І ось ми вже бачимо «голову» електрички, а літній чоловік, який стояв на платформі, втрачає свідомість і падає прямо на рейки. Мій коханий встиг витягнути його на перон, врятувавши потерпілому життя, але й піддавши ризику своє. Доки їхала до Харкова, серце калатало, як навіжене, від страху за Олега, якого, виявляється, безмежно люблю і з яким хотіла б провести все своє життя».

Обущенки Олег Анатолійович та Наталія Володимирівна одружилися у 1990 році. У них народилися дві донечки, а зараз вже є й двоє внуків, яких ця красива подружня пара обожнює. Вони впевнені, що коханню немає меж, головне – розуміти один одного і підтримувати у всіх справах. До всього, їхній внук Артем, який наразі ходить в дитячий садочок, вже закохався і сказав, що з його любою Даринкою шукають житло, щоб жити окремо від батьків. Ось такі справи.

Сергій та Лілія Радченки

Радченки Сергій та Лілія в минулому році відзначили своє срібне весілля. А познайомились вони в селі Новонадеждиному. «Я з Близнюків часто їздила в «Комсомолець» (так називався колгосп в с. Новонадеждине), де жила моя тітка. Там у мене було багато подруг. В Новонадеждиному і з Сергієм познайомилися. Тоді він прийшов у відпустку з армії і був таким спортивним та ще сором’язливим і, на мій погляд, дуже дорослим. Мабуть, ці риси мене, на той час 15-річну дівчинку, вразили найбільше. Одружилися через два роки, та так і живемо. У нас є два сини -. Андрій та Артем, то я оточена чоловічою любов’ю з трьох боків», – розповідає, посміхаючись, Лілія. Для цієї подружньої пари День святого Валентина є святом, бо вони обидва романтики, і їхнє почуття з роками стає лише міцнішим.

Олександр та Марина Марчуки

Марчуки Олександр та Марина були знайомі з дитинства. Юна Маринка приїжджала в Лукашівку з Дніпропетровщини на гостини до бабусі, а родина Олександра переселилася до цього мальовничого села з Рівненщини. Тендітна дівчина, навколо якої, здавалося, крутився весь білий світ, бо мала безліч творчих ідей, чудово співала та захоплювала оточуючих своєю безпосередністю, відразу припала до душі статному виваженому хлопцю. А дівоче серце потягнулося до спокою та впевненості, якими віяло від Саші. Протягом року юнак намагався привертати увагу коханої, даруючи їй квіти. Він залишав букетики для Марини, втикаючи їх в огорожу біля хати. «Це було дуже романтично і чуттєво, а ще красиво і, якщо можна так сказати, щасливо, – згадує, посміхаючись, Марина Георгіївна, – ті квіти, то талісман нашого кохання».

Побралися молодята, коли їм виповнилося по 18 років. З часом в родині Марчуків народилися дві доньки. А зараз, проживши пліч-о-пліч 39 років, чарівне подружжя радіє трьом онукам – Данилку, Емілії та Єлизаветі.

Микола та Юлія Деняки

Юна лозівчанка Юля приїжджала на канікули до своєї тітки Коломієць Надії Миколаївни в село Катеринівку, а Микола працював водієм у колгоспі. Побачивши серед зграйки дівчаток чарівну блондинку, відразу запримітив її карі очі та сором’язливу посмішку. На той час Юлі було всього 15 років, а Микола був старший на 5 років. Юну дівчину молодий чоловік оберігав і чекав, доки вона досягне 17-річного віку, то два роки тривав квітково-цукерковий період, який назавжди вкарбувався в пам’ять їхньої міцної родини, яка в цьому році вже відзначатиме свою 32-гу річницю. У червні 1990 року Юля здала випускні іспити у Лозівській школі №8, а 25 серпня вже гриміло їхнє з Миколою весілля.
Сьогодні родина Деняків займається фермерством. У них є дві доньки і красуня-внучечка семирічна Аня.

Андрій та Поліна Платонови

Юнак та дівчина виросли у Близнюках і чудово знали один одного змалку, але їхні почуття народилися набагато пізніше. Поліна згадує: «Кінець квітня, буяє весна. Я студентка другого курсу медичного інституту, в якої зовсім немає часу на особисте життя, то ні з ким не зустрічаюся. І ось, приїхавши на вихідні додому, звечора лежала і мріяла про того єдиного, якого б хотіла бачити поруч. Перебирала подумки знайомих хлопців і щоразу поверталася думками до Андрія Платонова. Він красивий, стриманий, виважений і серйозний, мабуть, треба додати його в друзі у соціальних мережах, а згодом подивимося. З цією думкою і заснула спокійнесенько. Зранку вирішила зробити задумане, зайшла на свою сторінку, а там…пропозиція дружби від Андрія Платонова». Виявляється, юнак вже давно запримітив красиву цілеспрямовану дівчину, яка здавалася неприступною і навіть суворою. То довго не міг наважитися першим підійти до неї. І ось квітневим вечором, коли буяла весна, таки набрався сміливості і кинув у соцмережі пропозицію дружби. Як відреагує дівчина – не знав, то дуже хвилювався. Втім, сама доля розпорядилася так, що думки молодих людей одночасно зійшлися, як і вони самі. Адже з часу тієї пропозиції дружби пройшло вже чотири роки. Молоді люди покохали один одного і створили сім’ю, де дружина – лікар, а чоловік – поліцейський.

Андрій та Ольга Соботта

Соботта Ольга та Андрій живуть разом вже 31 рік. Згадуючи початок їхньої спільної історії, Ольга Дмитрівна розповідає: «Ми з Андрієм працювали разом в Райагропостачанні. На той час я розлучилася з першим чоловіком, і в мене на руках було двоє дітей, то про нове кохання не думалося взагалі. А ось колега Андрій був завжди поруч. Спокійний, надійний, завжди готовий прийти на допомогу, коротше кажучи – справжній друг. А потім у 1991 році в Андрія помер батько, а мама лежала в лікарні, то в цей час він ходив сам не свій. Коли запитала, що сталося, сказав: «Батька вже немає, життя матері – під питанням, залишилася в мене тільки ти». Ось тоді я й зрозуміла, що дивлюся в очі своїй долі. Ми одружилися і з того часу завжди разом.

Окрім моїх дітей, яких Андрій дуже любить, у нас є ще спільний син. Кохання не має меж і віку, бо у далеких 90-тих хіба я могла подумати, що розлучена жінка, мати-одиначка може мати шанс на велике кохання з гарним чоловіком та ще й молодшим від мене на сім років».

Підготувала Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *