Сьогодні 55 доба протистояння українського народу. 55 днів і ночей неймовірного напруження, хвилювань, емоційних «гойдалок» та пекучої болі за розстріляну весну 2022 року та зруйновані мрії наших дітей.
На вулицях селища буяє весна і все більше зростає ненависть до московітів. А в серці проростають та стають все міцнішими паростки віри, надії, любові та твердої впевненості у якнайшвидшу перемогу України над рашистською ордою.
Маю зараз час поблукати вулицями трішки чужого селища і раз за разом ловлю на собі різні погляди різних людей: одні радіють, хочуть обійняти, поділитися своїми проблемами, просто поговорити; інші – дивляться з пересторогою і недовірою; а дехто, і таких зараз більшість, просто не знають мене, бо вони приїхали до нас – у відносно безпечне місце.
Ось про людей сьогодення і хочеться поговорити. Адже 55 доба війни дається взнаки і тим, хто пережив бомбардування та обстріли, і тим, хто в очікуванні новин від рідних втратив спокій, і тим, хто просто проживає кожен день, бо жити ж треба…
Всі ми різні, всі маємо свій характер, всі безнадійно «накручені» війною, але ЛЮДЯНИМИ повинні залишатися завжди: і місцеві жителі, і внутрішньо переміщені особи.
Як неприємно спостерігати, коли сварки виникають на порожньому місці; коли жадібність і хитрість керують діями; коли ницими амбіціями забивається вдячність!(((
Треба схаменутися і в жодному разі не уподібнюватися російським оркам. Адже ми, українці, і відрізняємось від них чистоплотністю своїх думок і дій, любов’ю до рідної землі, а вона ж неможлива без любові до ближнього свого.
Пишу і розумію, що сама заперечую собі, бо як можна «полюбити» жіночку, яка верещить, що «єйо, переселенку с Ізюма, прітєсняют і нє дают бєз очєрєді снять дєньгі», коли в цій черзі стоять старенькі люди, опираючись на ціпки, мами з немовлятами і захисники, які мовчки, але з гидливістю, спостерігають за її істерикою?
Як можна «полюбити» чоловіка в розквіті літ, який, вискочивши з дорогої автівки, суне купюри замореній продавчині, лізучи без черги, бо він поспішає?
Як можна «полюбити» тих, хто в обличчя тобі говорить: а може ж треба змиритися?
З ЧИМ???? ЗМИРИТИСЯ З ЧИМ???
З тим, що орда вбиває дітей, мирних жителів, стирає з лиця землі найкрасивіші міста, нищить, руйнує, паплюжить і гадить на все, що дороге серцю ЛЮДИНИ????
На щастя, добро перемагає зло, але скільки ж його ми продовжуємо сіяти і сіяти самі, не поступаючись місцем у черзі хворим та немічним, а ще тим, хто стоїть на захисті нашого поки що спокійного життя; грубіянячи та посилаючи вслід за «руськім корабльом» наших співрозмовників тощо – і таких випадків безліч.
Так, ми різні, але всіх об’єднала одна біда – війна, програти яку права не маємо! А ось давши слабину, піддавшись зневірі і уподібнюючись тим, про кого писала вище, ми зраджуємо нашу землю!
То не робімо цього!!! Вірмо в перемогу України, бо наша країна – це добро, а воно завжди ПЕРЕМАГАЄ!
Ірина Воронкіна
