Андрій та Віталій познайомились під час навчання у Харківському профтехучилищі, де здобували професію столярів. Саме в цьому навчальному закладі зародилася дружба чотирьох юнаків, різних за характерами та долями.
Двадцять четвертого лютого Андрій та Віталій добровольцями пішли во військового комісаріату і зараз захищають Україну зі зброєю в руках, двоє інших друзів сьогодні на мирному фронті підтримують ЗСУ.
Перед війною друзі робили красиві меблі. Але війна змінила вже налагоджене життя 32-річних молодих чоловіків.
Віталій розповідає: «Мій будинок розташований так, що добре було видно всі вибухи і їхні наслідки. Дружину та 4-річного син Даніла я відправив до Болгарії. Батьки та сестри з сім’ями теж у більш-менш безпечних місцях. У мене є дві сестри: Катя старша на п’ять років, а Юля – на 20 хвилин (посміхається). Сумую за всіма дуже. Обійняти хочеться всіх-всіх».
Андрій сирота, то сім’я для нього – найцінніший скарб. «Зроблю все можливе, щоб захистити свою дружину та дитину», – рішуче наголошує чоловік.
На запитання, що першочергово зробите після перемоги, в один голос відповідають: «Зберемося вчотирьох у санаторії Золочівського району, аби тільки він вцілів. Там і обговоримо, як війна пройшла. А потім до своїх родин».
