Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Ми повинні залишатися людьми

Ми повинні залишатися людьми

Сьогодні День журналіста – професійне свято тих, хто інформує населення, пояснює ті чи інші аспекти, спрямовує у вирішенні важливих питань, висвітлює діяльність влади та формує думку.

Традиційно в цей день ми з колегами обмінювались вітаннями та побажаннями високих тиражів, цікавих тем, достойної оцінки праці та, звичайно, творчої наснаги і гострого пера.

В колективі шосте червня, зазвичай, легкий та майже вихідний день, бо дозволяли собі після обіду виїхати на природу, посмажити шашлики та просто відпочити в невимушеній обстановці, до слова, все одно повертаючись до робочих питань.

Що змінилось сьогодні? Все! Думки, відчуття, бажання і наші дії!

Сьогодні ми не маємо змоги друкувати газету, але з 24 лютого змогли утримати баланс і працювати з потроєною енергією в мережі. Вже через годину після вибухів у Лозовій ми розуміли, що треба робити: діяти, не допустити паніки, а значить розказати, що робити населенню, пояснити, що влада на місці, інформувати і ще…обов’язково щоденно бути серед людей. В ті перші дні наші земляки й показали, яка в кого душа, – розквітла, як квітка, чи скручена в дулю. Але то всі були ми, українці, близнюківці. До слова, у нашій маленькій громаді, яка й є Україною в зменшеному масштабі, відбувалися дивні речі…Але то потім кожен дасть оцінку сам своїм діям!

А сьогодні я вдячна всім, хто взяв на свої плечі відповідальність, хто заходив в редакцію, шукаючи розради і просто побачити, що ми на місці, хто обіймав на вулиці і плакав, бо їм так було легше. Вдячна тим, хто вірив і не допустив думки, що ми можемо залишити Близнюки без надвагомих причин, і тим, хто виливав свої тривоги вдень і вночі нам в месенджери та вайбери. На щастя, емоції та сум’яття не взяли верх над здоровим глуздом і ми, як і Україна, змогли вистояти.

Війна триває і цей День журналіста багато з наших колег зустрічає далеко за межами рідних редакцій, які вже зруйновані або окуповані московітами. Нам пощастило – ми вдома! І таки традиційно приймаємо вітання та й шампанського вип’ємо, бо завдяки відкритому маршруту Лозова – Близнюки сьогодні наш колектив працює в повному складі.

Але хочеться плакати, а не сміятись, бо гортаю свої записи і бачу …щоденні ранкові зведення, інформативні звернення секретаря селищної ради до населення, короткі записи про дії волонтерів, бо не можна було писати, співчуття рідним загиблих героїв, телефони служб, які допоможуть розшукати тих, хто не відгукується, та ще телефони небайдужих людей, які запрошували внутрішньо переміщених осіб до себе, і довгі гудки в слухавці, коли ти чекаєш, чекаєш, чекаєш відповіді рідних, близьких, колег… а її немає, і липкий страх огортає холодною рукою безвиході… І ще багато всього… Бо ВІЙНА ТРИВАЄ!

В свій 15 День журналіста я хочу побажати всім нам: колегам, ветеранам журналістської праці, дописувачам, і всім без винятку українцям – мирного неба та вільного життя! Не думаю, що в час, який випав на нашу долю, є значний розділ між професіями та посадами – сьогодні ми повинні бути просто ЛЮДЬМИ, які люблять і цінують рідну землю!

Слава Україні! Слава героям! Смерть ворогам! І …тихого дня без втрат!

З повагою, Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.