Принеси мені, мамо, водиці…
Вибач, — сам я уже не дійду.
І нарви ще отих чорнобривців,
Що насіяла в нашім саду.
Тих, що сходили рясно весною
Попри ту холоднечу і град…
Не піду я вже, мамо, з тобою
В наш веселий заквітчаний сад.
Пригадай, як садили калину:
Я малий і сестричка… А ти
Жартувала: “Побачимо, сину,
Хто з вас трьох буде швидше рости”…
Вже й під гронами гнеться калина,
А в сестри, як у тебе, коса.
Тільки твого, матусенько, сина
Умиває холодна роса…
Обіцяв, що до рідної хати
Повернусь… Та себе не зберіг…
Й замість сина свого обійняти —
Ставиш мовчки лампадку до ніг…
Попроси у холодного вітру
Хай мою не погасить свічу.
Твої сльози я, матінко, витру,
Як до тебе у снах прилечу…
В небі зорі поволі згасають —
Вибач, мамо, та я вже піду…
У барвистих тонах догорають
Чорнобривці у нашім саду…
* * *
Так тривожно і холодно в світі —
Мабуть, знову проллється гроза.
То не краплі дощу на граніті —
То тече материнська сльоза….
Роман Твердохліб
2022р.
