Зайшов в редакцію газети «Нове життя» чоловік, заніс посилку. В ній заводські окопні свічки.
– Ви звідки? Як Вас звати? – запитуємо.
У відповідь:
– Яка різниця, хто я. Це краплина допомоги для перемоги! Бувайте!
Свічки завтра поїдуть до наших військових, які стоять під Бахмутом.
А позавчора зателефонував наш батюшка – Олексій Сокаль: «Чув, що віск для окопних свічок потрібен. Ми назбирали залишки церковних свічок, то віск ароматний. Нехай хлопців зігріває. Вже раз передавали на передову Миколі Півню, Царство йому небесне, а це ще назбирали. Заберете?»…
Вчора заїхали з ветлікарем Анатолієм Ващенком до Свято-Іллінського храму, а Олексій Павлович нам два мішки огарків свічок видав. Красота.
З редакції забрали порожні баночки, які поприносили люди, парафін, що привезла староста з Новонадеждиного Любов Антоненко, два пласта воску з домашньої пасіки – теж хтось заніс. І все це добро – до Сергія Євдокимова додому, де вже надвечір з цього матеріалу будуть виготовлені окопні свічки.
Анатолій Ващенко каже: «Свічки – це добре, але зараз актуальними є маскувальні сітки. Ось накупив основу, назбирали тканини – передам все у Вишневе. Там ціла бригада працює: і діти, і дорослі. Зараз техніка у наших захисників нова, виблискує, то треба прикривати її від злого ока росіян».
А ось зайшли дві жіночки із запитанням:
– Чи ще жестяні баночки берете?
– Звичайно, беремо, бо потреба є, – відповідаємо.
– А ще й перемовини ведемо з волонтерами із Мерефи та разом кооперуємося, щоб парафін з Німеччини отримати безкоштовно, бо влітає він волонтерам у значну копієчку. Чи вийде – не знаємо, але надія є.
Розбалакалися з жінками, розказали про потребу в масксітках.
– Якби в Близнюках організували плетіння, то й ми б ходили, вдома ніде розвішувати основи, – бідкаються.
До слова, сім’я Стригунових з Близнюків примудрилася вдома сітки плести, то так чудово наловчилися це робити, що швидко виготовляють актуальні речі.
Ще до редакції шкарпетки в’язані принесли, а вони яскраві, здається, не для армії. Думка відразу до вчорашніх візитерів полинула: повз селище проїжджали на Донецьку область наші захисники, завітали до “Нового життя” та із задоволенням забрали шкарпетки Вікторії Різак.
Кажемо: «Ось ще дві пари є – яскраво червоні та блакитні, розмір маленький. Візьмете?». А чоловік в усмішці розплився: «Так це на мене якраз, і колір яскравий люблю. Собі заберу, а ті побратимам віддам».
Учениця Близнюківського ліцею Настя Шаповалова залишила в редакції плетені захисні браслетики…Якби ви бачили, з якими натхненними обличчями приймають захисники дитячі обереги. Простягають ліву руку, на яку ми з материнськими настановами зав’язуємо ці «фенечки». І воно ж береже життя людей, які нас захищають.
Окрема розмова про гроші. Нам їх несуть: хто 100, хто 200, дехто 500, а бува й 1000 гривень. Скрвплюємо купюри докупи і збираємо потихеньку. А потім перераховуємо на потреби армії або ж віддаємо місцевим волонтерам, які працюють в старостатах.
До слова, у нас всі квитанції в наявності.
Перемога – це те, що робиться щодня і по краплині. Не просто чекаємо перемогу, а наближаємо її. Хто, як може!
Від душі, від щирого серця, у кого наскільки вистачає сил, можливостей та бажання!
Ірина ВОРОНКІНА
