Багатодітна сім’я Поспешинських з Новонадеждиного

У Близнюківській громаді понад 90 населених пунктів – це великі села і зовсім маленькі. Серед найбільш заселених сіл – Новонадеждине. Тут є і ліцей, і дитячий садок, і красивий будинок культури. Та головний скарб – люди! Живе у Новонадеждиному велика багатодітна родина Поспешинських. То про сімох дітей цієї сім’ї та щоденний побут сільської родини розповідає читачам «Нового життя» берегиня роду Катерина Леонідівна.

Власне сама Катерина – донька моряка торгового флоту Леоніда Федоровича Красного. Народилася вона в Приморському краї у Владивостоці, де служив тато, а вагітна мама Валентина поїхала з Херсона його провідувати. Катюша не стала чекати на повернення мами додому і народилася там, де її батьки були разом. Час спливає швидко і змінює все навколо. То пізніше родина переїхала у село Миролюбівку Близнюківської громади.

Катя росла допитливою і працьовитою. Вона змалку навчилася шити, в’язати, вишивати та плести гачком. З часом вийшла заміж за юнака з Новонадеждиного – Романа Поспешинського, і життя покотилося своїм шляхом.

Роботи в селі немає, то займаються Роман та Катерина, окрім вихованням дітей, власним не дуже великим господарством: обробляють великий город, без якого в будь-якому селі ніяк, та утримують декількох кіз. Працьовитий Роман Олександрович – майстер на всі руки, а інакше батьку сімох дітей і не можна, бо малечу треба забезпечити необхідними речами та й навчити побутовим справам.

Катерина Леонідівна каже: «Наші діти – наше щастя, стимул прямувати вперед і, звичайно, радість та неймовірне хвилювання за долю кожного».

Старший син Поспешинських ЕДУАРД – АТОвець, то повномасштабне вторгнення росіян зустрів на передовій. В боях під Бахмутом у бліндаж, де був Едуард разом ще з трьома побратимами, потрапив снаряд. То хлопці загинули, а наш земляк дивом вижив, але отримав важке поранення та контузію. Наразі 22-річний чоловік лікується в шпиталі і думає про повернення у свою військову частину. До слова, 10 березня під час лікування Едуард Поспешинський одружився на коханій одеситці Даші, з якою познайомився через соціальні мережі. Молодята повинні б налагоджувати подружнє життя, але у війни свої плани: Даша повернулася додому в Одесу до хворої мами, а Едуард рветься в бій, щоб якнайшвидше наблизити перемогу та помститися русні за загиблих товаришів.

Друга дитина – донька ОЛЕНА. Їй 20 років і дівчина живе самостійним життям. В цьому році вона завершує навчання у Харківському виші, де здобуває спеціальність менеджера торгівлі. 24 лютого 2022 року Олена разом зі своїм хлопцем Богданом були у Харкові. Молоді люди, намагаючись вибратися з міста, яке було під обстрілами, сіли на електропотяг, що прямував до Ізюма, але залізничний транспорт до місця призначення не прибув, а пасажирів висадили на якійсь проміжній станції.

Щоб зустріти Олену та Богдана, з Донецької області виїхали до Ізюма батьки хлопця, але через збій роботи залізниці їм довелося довго шукати дітей.  Вже в темряві рідні зустрілися, сіли в автівку та трохи від’їхали від станції  і… за їхньою спиною потужний вибух: ворожа ракета прилетіла саме туди, де нещодавно стояли молоді люди.  На щастя, все обійшлося. Незабаром Олена та Богдан виїхали до Чернівців, там живуть, навчаються та працюють і зараз.

Катерина Леонідівна бідкається: «Двоє старших дітей зовсім дорослі. У них власне життя, але душа болить за їхню долю ще більше, особливо за старшого сина, бо військовий, і небезпека скрізь чатує на нього».

Наразі у Новонадеждиному підростають ще п’ятеро Поспешинських.  ДАНИЛО в цій сім’ї найкреативніший. Він учень 8 класу Новонадеждинського ліцею. Хлопчик змалечку звертав увагу на те, як людина одягнена, яка в неї зачіска та які аксесуари їй личать. А коли підріс, то власноруч почав виготовляти заколки та резиночки для волосся, патріотичні браслети та фенечки. «Даня у нас міні-бізнесмен, – посміхається мама. – Він комунікабельний і дуже творчий, то  ми з татом намагаємось підтримувати всі його починання. Побачивши, наскільки професійні вироби в нього виходять і як вони подобаються дівчаткам, ми навіть стартовий капітал йому дали для розвитку. Даня сам знаходить в інтернеті майстринь, які займаються рукоділлям, спілкується з ними і досить успішно вдосконалює своє вміння».

А руки у цього хлопчика дійсно дуже вправні, бо він не тільки клеїть, малює, шиє, бачить готову річ зі свого особливого авторського кута, а ще й плете вироби з бісеру. Для цього мама Катя знайшла знову ж таки в інтернеті спеціальний станок, показала його татові Роману і сказала: «Або купуємо, а це для нас дорого, або ж сам такий зроби». Батько пометикував, купив запчастини і власноруч зробив станок, на якому зараз працює не тільки син, а й дружина.

Катерина Леонідівна пояснює: «Я з дитинства люблю займатися рукоділлям. Найбільше обожнюю вишивати, а тепер маю ще одне захоплення: плетіння бісером. Вдень цим займатися часу не вистачає, то отримую задоволення від свого хобі вже вночі, коли діти сплять. Вже зробила для себе браслет, буси і омріяні гердани  – це прикраси у вигляді широкої петлі, краї котрої поєднані в місці сонячного сплетіння медальйоном».

А ще Даня квітникар. За останні три роки хлопчик зумів розбити на городі великий лілейник та клумбу з ірисами. Він  розказує: «Мені дуже подобається робити красиві речі і спілкуватися з людьми, які розділяють моє захоплення. В більшості своїй це дорослі жінки і їхні поради безцінні, бо вони мене вчать, як правильно робити ту чи іншу річ або ж діляться секретами розведення квітів. Ось зараз я вже маю змогу обмінюватися насінням та саджанцями квітів з іншими квітолюбами. В результаті незабаром на моїх клумбах заквітує чарівна квіткова краса. А ще мені дуже подобається, що мама і тато підтримують мене і допомагають у всьому».

Дев’ятирічний МИКИТА у сім’ї Поспешинських чи не найактивніша дитина. Він завжди кудись поспішає і дуже любить грати у футбол.

ТИМУРУ – сім, але він вже має свою власну думку і обожнює проводити час вдома, сидячи за комп’ютером.

Прямолінійному ДАВИДУ лише п’ять рочків, але він ніколи не поступається старшим, то з цим братиком треба обов’язково домовлятися.

А ось дворічна ЗЛАТА – то улюблениця всієї сім’ї. Дівчинка вже вміє швидко лепетати і страшенно полюбляє заглядати в кімнату, де виготовляє свої яскраві шедеври її старший братик Даня. А коли є можливість, то вона примудряється хоч однією ручкою, але пірнути в красу різнокольорового бісеру, тасьми, шпильок та інших таких жаданих для кожної дівчинки прикрас.

Багатодітна мама каже, що кожна її дитина має свій особливий характер і вона намагається зрозуміти та почути кожного, незважаючи на те, що сільське життя та щоденні турботи забирають час спілкування. Втім, дивлячись на тата, який ремонтує техніку (а він вміє налагоджувати навіть комп’ютери), на маму, яка порається по господарству, – малеча й сама привчається до праці, бо намагається допомогти. 

Залишилося додати, що мама сімох дітей має мрію – це придбання великого будинку у Близнюках. Адже той, де живе сім’я Поспешинських зараз, холодний і сирий, що погано для здоров’я дітей. А ще Катерина Леонідівна мріє про роботу, за яку отримуватиме заробітну плату, але надіятись на працевлаштування в селі та ще й під час війни сьогодні не доводиться. Щодня думки жінки заповнені безліччю питань, серед яких головні: як захистити кожну свою дитину від проблем та хвороб, від війни та біди, від поганих людей та неправильних кроків?

Ось таке воно – материнство під час війни.

Ірина ВОРОНКІНА

материнство під час війни