З а п о в і т ЛІТА ОСЕНІ. Авторка Ольга Скрипник

Вона зайшла тихесенько до Літа,
Перш, ніж ввійти в сумну свою пору.
В його оселю, кулями прошиту,
Тягла ряднину стоптану, стару..
Воно лежало зболене, гаряче,
Щось шепотіло тихим образАм,
Ніби пробачення просило за невдачу,
В очах бриніла втримана сльоза.
– Не трапилось, не збУлося, не вийшло
Вдягнути землю в радість перемог..
У темному вуглі осіння тиша
Уже писала Літу некролог.
Й воно, зробивши подих на всі груди,
До Осені звернулось…і слова
Почув, навіть, старий, холодний Грудень –
У відчаї трапляються дива :
– Ну, здрастуй, Златокоса, не впізнала?
Я, лиш, місцями цьогоріч жило,
Покрите обгорівшим покривалом,
Моє життя було – як не було…
То вже тепер – на тебе вся надія,
З благословенням Божим поможи!!!
Аби збулась Землі рідної мрія –
Навіки з неї щез чобіт чужий !!!
Ти найбагатша, сміла і серйозна,
І наймудріша серед нас – повір!
Хай не впадуть на землю людські сльози!
Хай ними захлинеться ворог – звір!
Вже постарайся, рідна, для народу!
Сідлай коня і з Господом удвох
Очистіть ВСЕ – від ЗАХОДУ до СХОДУ !
Країні мирне принесіть Різдво!