Вже 19 місяців триває повномасштабне вторгнення московитів. Через зрозумілі обставини деяким захисникам лише зараз почали давати відпустки.
Серед них наш земляк – близнюківець ФЕДІР ГАРМАШ. Він розповів про військові будні та свою реакцію на мирний тил.
Федору 37 років. Закінчивши Близнюківську школу та Слов’янський авіаційний технікум за спеціальністю програміст, чоловік почав далі будувати свою долю. З сімейним життям не склалося, але у Федора є син, якого він дуже любить, і саме розмови з сином найбільше мотивують захисника. «Спокійне в мене життя було, – згадує Гармаш. – Все, як у всіх. 24 лютого 2022 року я був на роботі в Харкові і відразу потрапив фактично в епіцентр вибухів, бо за нашим заводом знаходились об’єкти, в які цілили московити. В той же день я повернувся додому в Близнюки, через декілька місяців пішов до військкомату і вже у червні навчався військовій справі у Дніпрі, а потім – бої за Соледар у складі гранатометного відділу».
Між Соледаром і Бахмутом були криваві бої. Ось в тій м’ясорубці і побував Федір Гармаш, пізнавши не тільки ціну життя, а й справжньої чоловічої дружби. Він розповідає: «Перший бій пам’ятаю до найменших дрібниць. Якесь дивне спорядження у русні було, що ми їх не бачили навіть через прилад нічного бачення. Підповзали вони прямо до наших бліндажів і кидалися з гранатами під кулі з криками «алах акбар». Це було моторошно. Але ми змогли прикрити вогнем піхотинців.
У відділенні я швидко здружився з Олександром. Його позивний Одеса. Чудовий був мужик. Через два тижні після нашого знайомства його вбило. То було і страшно, і дуже боляче. Та завжди боляче, коли збираєш останки тіл тих, з ким кілька годин тому сидів в одному окопі. Іноді ми плачемо, і це нормально, бо військові – теж люди. А ще нам дуже страшно і ми молимося Богу, коли сидимо в норах, а навколо все горить і земля розсипається від вибухів. Але з часом навчаєшся вимикати страх, коли біжиш в атаку чи коли треба допомагати пораненим. Звичайно, переживши всі ці моменти, людина змінюється і стає нестриманою та й агресивною».
Часто військові кажуть, що дружба на війні і в мирному житті різна. На цьому наголошує і Федір: «На фронті стосунки зрозуміліші і простіші. Я повинен підстрахувати товариша, врятувати, прикрити і це саме очікую від нього. У мене вага 121 кг, коли поранять, то виносити з поля бою такого чолов’ягу (посміхається) буде важко. Але я впевнений, що хлопці мене не кинуть, бо вони справжні друзі. Хоча надивився я таких випадків, коли витягуючи поранених гинули ті, хто рятував». Наразі Гармаша тісно пов’язує дружба з побратимом Андрієм (позивний Ахілесик). Андрій родом з Краматорська. Коли в його квартиру прилетіла ворожа ракета, разом з сім’єю евакуювався до Хмельницького і призивався вже звідти. «Я точно знаю, що Ахілесик прикриє мою спину, то тримаємося разом». І швидко додає: «А ще душа радіє, коли земляків зустрічаєш. Ось Сашка Головаша побачив, погомоніли і наче в довоєнний час потрапив»…
Попереду дощова осінь та холодна зима, а це для військових найнеприємніші пори року. Федір запевняє: «Захист солдата, то рідна земля, в яку треба якнайшвидше заритися за будь-якої погоди. Хочеш жити – копай. Я вже казав батькам, що після перемоги на город ніколи не вийду, бо так накопався окопів, що на все життя вистачить».
Відпустка Федора Гармаша тривала лише 15 днів, але вже на третій він рвався назад на фронт. «Не можу бачити, як здорові мужики в центрі селища пивко потягують, а на війні щодня гинуть молоді пацани або ж діди, яким далеко за 50, – з серцем каже захисник.- Я розумію, коли людина в тилу користь приносить: ростить чужих дітей, як мій брат, займається волонтерством, лікує людей тощо, але коли чоловіки ховаються від призову і безпробудно п’ють, – цього не розумію! Тому хочу назад, до своїх побратимів, де все зрозуміло: є ворог, є свої. Я вже вирішив, що після війни залишусь служити. Підпишу контракт і вчитиму новобранців військовій справі».
Варто додати, що Федір має вже дві значні відзнаки – це медаль «За участь в бою» та «Золотий хрест» – цю нагороду отримують військові рядового й сержантського складу Збройних сил України за сумлінне й успішне виконання бойових завдань. Зокрема, таку нагороду вручають захисникам, які за відсутності офіцера взяли на себе командування діями підрозділу.
Ірина ВОРОНКІНА
