Кожна людина має свою життєву історію. Воюючи чи займаючись волонтерською діяльністю, ті, хто присвячує цьому свій час, не думають про героїзм, а беруть свою долю у власні руки і наближають перемогу над руснею так, як вміють.
У Близнюках живе Людмила Черкас. Зараз їй 18, вона навчається на фельдшерку у Харківському медичному коледжі і вже більше року надає волонтерську допомогу у військових шпиталях.
«Я з дитинства хотіла стати медикинею, то після 9 класу вирішила вступити до коледжу, – каже Людмила. – Люблю навчатися, бо розумію: чим більше маєш знань, тим більше від тебе користі».
Повномасштабне вторгнення московитів студентка зустріла в гуртожитку. Дізнавшись про початок війни, а в Харкові відразу були зрозумілі плани нападників, зуміла добратися додому. Далі навчання проходило вже дистанційно.
З часом Людмила вирішила використати вже набуті знання, доєднавшись до волонтерського руху. Батьки підтримали її бажання і допомогли влаштуватись у військовий шпиталь.
Серйозне ставлення до роботи та неабиякі медичні навички викликали повагу у лікарів, то наразі Людмилі дозволяють не тільки працювати в перев’язочній, а й бути присутньою на операціях.
«Спочатку в шпиталях мене серйозно не сприймали. Можливо, не довіряли моїм знанням, а може – мій вік бентежив, – розповідає студентка. – Втім, я працюю, приношу користь і цим дуже тішуся. Тепер лікарі мені допомагають, пояснюють і довіряють вже досить складну».
Працюючи у військових шпиталях, Людмила визначилася і з вибором професії свого життя: вона мріє здобути вищу медичну освіту і стати хірургинею. «Кажуть, що хірургія – для чоловіків, бо треба мати значну витривалість і фізичну силу. Я не згодна, бо ці якості притаманні й жінкам. Головне – це знання, вміння і бажання допомогти, зробивши свою роботу якнайкраще. Особисто я впевнена в собі і вже зараз отримую неоціненний професійний досвід», – наголошує Людмила.
Працювати у військових шпиталях важко і морально, і фізично, бо доводиться постійно зіштовхуватись з людськими стражданнями. Наша землячка ще вчиться будувати навколо свого серця крижану браму, яка допоможе в роботі, адже професія лікарки вимагає бути безпристрасною, інакше довго не протримаєшся.
А ще Людмила постійно навчається. «Моє особисте життя – це навчання і робота, – каже вона. – А хіба зараз може бути інакше? Іноді я малюю, адже за плечима художня школа. Але рідко – часу не вистачає. Я причетна до великої справи – дієвої допомоги тим, хто нас захищає. Чи важко мені? Так, але я ставлю перед собою мету і прямую до неї. Це не щось масштабне, це просто план на день. Виконала – запланувала далі. Хто виконає цю роботу, як не я? Ніхто, бо це й моє життя і мій особистий внесок у нього»!
За патріотизм, активну участь у благодійній допомозі військовому шпиталю та лікуванні військовослужбовців Людмилу Черкас нагороджено грамотою, яку підписав генерал-майор медичної служби Анатолій Казмірчук.
Ірина ВОРОНКІНА
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
