П’ятниця, 30 Вересня, 2022
Головна > ВІЙНА > ГЕРОЇ СЕРЕД НАС > Лікар Звягінцев став бойовим медиком Збройних сил України

Лікар Звягінцев став бойовим медиком Збройних сил України

Мама – перший Всесвіт дитини, який дає ресурс на все життя. Для багатьох людей саме приклад фахової діяльності мами стає визначальним у виборі професії. Так сталося і в житті героя цієї розповіді – лікаря Сумського перинатального центру Андрія ЗВЯГІНЦЕВА. То далі мова піде про роботу бригад екстреної медичної допомоги Близнюківщини, які очолює старший фельдшер Марія ЗВЯГІНЦЕВА, вибір її сина та його діяльність під час війни.

Швидка медична допомога у Близнюківській громаді представлена трьома відділеннями: Близнюківським, Уплатнівським та Добровільським, де працює тридцять три особи. Медики там працюють відповідальні та фахові, які пройшли за час роботи багато випробувань. На їхньому рахунку і безліч врятованих життів, і пологи в дорозі, і поїздки під обстрілами.

Очолює цей відважний і дружний колектив головний фельдшер Близнюківського відділення КНП ХОР ЦЕМД та МК Звягінцева Марія Миколаївна. Вона є прикладом і для своїх підлеглих, і для рідних дітей, бо поважають і цінують цю жінку за її професіоналізм та самовідданість обраній нелегкій професії.
Старша донька Звягінцевої стала юристом, а ось син змалечку мріяв бути, як мама. Ще навчаючись у сьомому класі допомагав їй оперувати кота Цигана, який потрапив під косу, і таки домашній улюбленець вижив. Можливо саме тоді зародилася у хлопчика мрія бути хірургом.

Андрій Звягінцев після закінчення Близнюківського ліцею вступив до Луганського національного медичного інституту, де навчався до 2014 року. До отримання диплома залишився лише рік, але… росія вирішила, що має право руйнувати людські долі, і залізла на територію суверенної України. То Андрій закінчував навчання у Сумському державному університеті, а саме медичному інституті при ньому. З мрією бути хірургом він не розлучався ніколи, то коли прийшов час вибору і випускнику медичного вишу з червоним дипломом запропонували бути травматологом, отоларінгологом, рентгенологом або гінекологом, обрав акушерство та гінекологію, де міг оперувати.

Всі три роки інтернатури молодий спеціаліст проходив в Сумському перинатальному центрі. Там у 2017 році познайомився і з чарівною акушеркою Настею. Вже за місяць після знайомства юнак зробив коханій пропозицію руки і серця. Незабаром народилася і донечка Єва, це було 16 вересня (від ред.: день визволення Близнюківщини від німецько-фашистської навали).

Щаслива сім’я молодих спеціалістів, які обожнюють свою професію, планово торувала свій життєвий шлях, але… росія знову вирішила, що має право руйнувати людські долі, і вже вдруге захотіла змінити плани Андрія Звягінцева. Втім, зі скромного юнака він вже виріс у захисника своєї маленької родини та великої Вітчизни і поступатися ворогам своїми планами на майбутнє не збирається…

«О 6 ранку 24 лютого мені зателефонувала мама і сказала, що почалася війна, то вже в обід я перевіз сім’ю до тестя в приватний сектор, а сам поїхав на роботу. Втім, рідня вирішила, що в селі буде спокійніше, то виїхали в передмістя Сум і потрапили в небезпеку, – розповідає Андрій. – До середини березня мої рідні знаходилось під прицілом, бо вздовж села Шпільовка, де вони перебували, постійно курсували ворожі колони, як транспортні, так і живої сили».

Власне в Сумах були бомбардування, але не такі значні, як на околицях міста. То з часом Андрій таки зміг вивезти свою родину з села, і тоді вже облаштували в будинку у тестя підвал, де й проводили дружина з дитиною та батьками значну частину часу.

За сина та його сім’ю неймовірно хвилювалася у Близнюках мама – Марія Миколаївна. В перервах між чергуваннями на «швидкій», а вони ставали все небезпечнішими, жінка мріяла про наближення часу, коли зможе обійняти своїх найрідніших. Вона ділилася: «Мої в Сумах сидять в підвалі вже декілька діб. Облаштували місця і там ночують. Внучка Євочка їх розважає. Дитині лише два рочки і вона ще не розуміє, слава Богу, що відбувається. Співає, танцює, а на неї дивлячись, і дорослі посміхаються. Ось і я, дивлюсь на відео, що син прислав, і плачу, і посміхаюсь. Душа болить за них».

А лікар Звягінцев майже весь час проводив на роботі, бо проблем війна принесла багато. Чоловік розповідає: «Я завідував відділенням і на мені лежала відповідальність не тільки за здоров’я пацієнтів, а й забезпечення їхнього харчування. Лютий – місяць перехідний, тобто це час переукладання угод на постачання продуктів харчування, медикаментів тощо. То було важкувато, але ту ситуацію ми змогли вирівняти».

Втім, найбільшою проблемою для лікарів стало збереження життя та здоров’я немовлят з критично малою масою тіла. Таких на початок війни у Сумському перинатальному центрі було троє. Їхня вага не сягала й двох кілограмів, то без апаратів ці дітки були приречені. На свій страх і ризик лікарі під час бомбардувань і їх разом з вагітними та породіллями спускали у підвал. І вже там продовжували виконувати свою роботу, а ще підтримували жінок, вселяючи в них надію на краще.

«Всі дітки залишилися живими. Я дізнавався, бо при першій же можливості їх з мамами евакуювали в безпечне місце, – розповідає Андрій Звягінцев, – а ми продовжували працювати. Іноді операцію починали в тиші, а закінчували вже під вибухи. На одному з моїх чергувань, це було десь о 23 годині ночі 7 березня, сталося найпотужніше бомбардування міста. Тоді загинуло понад 20 осіб. Дуже хвилювався за свою сім’ю, особливо за Єву. Вона ж у нас позитивчик, то страшно було, щоб не злякалася тих вибухів».

Герой цієї розповіді сидіти без діла не може. Тож, коли робота в перинатальному центрі більш-менш налагодилася, і повернулися лікарі, які на деякий час евакуювалися в безпечні місця, Андрій прийняв рішення стати бойовим медиком.

Він розповідає: «Я почав займатися волонтерством ще з перших днів війни. Після чергування розвозив на блок-пости медикаменти, харчі та одяг. Були обстріли, руйнування і жертви, але, на щастя, не в центрі міста. Десь в середині березня ввечері нам зателефонували і повідомили, що в місто зайшла військова колона армії рф. Суми врятувало те, що рашисти пройшли по місту «вітром» і більше туди не змогли повернутися через опір Збройних сил України. Я не міг бути ні вдома, ні на роботі, бо там все стало функціонувало, то шукав можливості піти на службу».

Незважаючи на заперечення дружини, 2 квітня Андрій Звягінцев одягнув військову форму і став військовим лікарем ЗСУ. А 19 червня в День медичного працівника, День батька та день народження коханої дружини Насті подружжя Звягінцевих дало обітницю вірності один одному вже у православному храмі українського патріархату.

Маленька Єва всю службу стояла тихенько-тихенько, міцно притискаючи до грудей букетик квітів, а потім, коли мама з татом обвінчалися, обійняла їх і тихенько затягнула: «ой, у лузі червона калина…».
Справа в тому, що дитина обожнює співати і довгий час її улюбленою піснею була саме «Калина», а зараз Єва дзвінким голосочком виспівує «Стефанію».

Донька, народжена в День визволення рідного краю тата, є стимулом до дій та великих звершень її рідних, бо захищаючи її дитинство, вони щитом закривають інших дітей України.

«Як виб’ємо всю рашистську нечисть з нашої землі, обов’язково народимо ще дитину, бо Єва повинна мати братика, – пояснює Андрій Звягінцев. – Ми це вже обговорили на сімейній раді. Якщо буде дівчинка, теж добре, але і сина теж народимо, все одно яким він буде по рахунку (сміється). Як гінеколог я ж розумію, що вагітність для жінки у воєнний час – це стрес, то встигнемо потім».

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.