Після початку повномасштабного вторгнення кількість жінок в Збройних силах України зросла на 40%. Це дані кадрового центру ЗСУ станом на жовтень 2023 року. У відомстві називають цей показник найбільшим у новітній світовій історії за кількістю жінок на полі бою. Серед захисниць у Збройних силах України – і наша землячка Ірина Вознюк, яка минулого року підписала контракт. Як вона прийняла таке рішення і як їй служиться, – військова розповіла журналісткам «Нового життя».
Ірина Вознюк народилася у Лозовій, але багато часу проводила в Алісівці у бабусі. За фахом вона – маркетологиня, довгий час працювала у Польщі, але у 2021 році повернулася додому. «Про повномасштабне вторгнення русні було багато розмов, але я не допускала думки, що таке може статися, попри запевнення знайомих прикордонників, які казали, що їх перевели на казарменний режим, – каже Ірина. – 24 лютого я прокинулась від вибуху, подумала, що то чергові військові навчання, але..почалась велика війна, яка змінила все. І насамперед – світогляд».
Ірина відразу приєдналася до Лозівської громадської організації «Жіночий легіон» як волонтерка. «Тут я познайомилась із чудовими жінками та чоловіками, які самовіддано працювали, щоб допомогти військовим та внутрішньо переміщеним особам, – каже вона. – Разом з ними я випікала смаколики, плела маскувальні сітки, пакувала продукти харчування та необхідні на фронті речі і їхала на передову. Бахмут, Костянтинівка, Золочів, Козача Лопань, Вовчанськ, Липці – це все моє. Я там була, спілкувалась з хлопцями та дівчатами, які воюють, і зрозуміла, що хочу бути частинкою цієї, якщо можна так сказати, зовсім іншої касти людей».
Однією із причин стати медикинею і піти на фронт власне для Ірини було ще й розуміння того, що волонтерство не дає жодних соціальних гарантій як людині, яка цим займається, так і її родині. «Проводячи час на фронті під обстрілами як волонтерка, я чудово розуміла: якщо загину, то в кращому випадку мої батьки і донька почують «Дякуємо», – зазначає Ірина. – Тому й підписала контракт, адже для мене не новими були обстріли, бомбування та перебування в підвалах та окопах. Я знаю, що за 150 км від мене живуть ті, кого люблю найбільше, – мама, тато, донька. І мені зовсім не хочеться думати про те, що я мала би їх евакуйовувати і вивозити з Лозової».
Військовослужбовиця несе службу на передовій, то щоденно знаходиться під обстрілами. Вона каже: «Медичної освіти в мене немає, за плечима лише курси відповідного фахового спрямування, але бажання вчитись та вміти надати медичну допомогу – це головне. Я вчусь скрізь і завжди, читаючи наукові статті та використовуючи ці знання. На моє щастя, поки що лише одного разу я рятувала пораненого, але це не виключає щоденної роботи з іншими. У моєму підрозділі контрактників служать двоє хлопців, які мають астму, двоє – схильні до епілептичних нападів, безліч – мають хронічні захворювання і застуди. За два роки повномасштабної війни хлопці зносилися. Хоч і молоді, але здоров’я погане. То я і їх вчу надавати самому собі медичну допомогу і, головне, не боятися».
Ірина служить в роті контрактників – це люди, які пішли на фронт за власним бажанням і на час контракту воєнні дії стають місцем їхньої роботи. Основною перевагою контракту є можливість обрати підрозділ для проходження служби, а також спеціальність.
«Іноді мені закидають, що я підписала контракт, щоб гроші отримувати. Це дратує. Наголошую, я стала контрактницею, щоб захистити свої права та своєї родини, а ще я розуміла, що моє місце тут – на фронті», – каже медикиня.
У Близнюківській громаді є жінки, які підписали контракт із Збройними силами України та справно воюють із російськими загарбниками, – це медикині та снайперки, працівниці з налагодження зв’язку та стрільці. Їхня кількість територіальним центром комплектування не оголошується за зрозумілих причин, але близнюківки сьогодні роблять все можливе для наближення перемоги над ворогом.
Ірина Воронкіна
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом
