«Всупереч і Завдяки» – так називається перша збірка поезій Марії Дубровської, яку поетка презентувала у Близнюках 23 серпня. Шлях до видання збірки був непростим, то власне про вірші, творчі плани Марії та її волонтерську діяльність – читайте далі
«Ти народжуєшся на світ і одразу потрапляєш під пропаганду так званого щасливого життя, але перше, що ти робиш, – плачеш та кричиш. Цей єдино перший плач на руках одного з батьків вселяє віру, що ти будеш жити в цьому світі. До тебе і після тебе так само вперше заплачуть мільярди людей, і ти знаєш, що цей плач – про життя. Та ніхто тобі не скаже, що свій справжній плач про життя ти почуєш, стоячи на могилі захисника своєї країни. Так проживаючи кожен день поміж прекрасно створеного природою й умисно спотвореного людиною, ти пізнаватимеш себе все глибше й глибше, думками відчуваючи, що ось воно – дно твого існування, а насправді та сама межа, яка є у всього земного й потойбічного, яка все розділяє на вічні добро і зло, світле й темне, життя та смерть. Ба навіть я, несучи збірку, яка знайшла своє місце у цьому світі, в яку вкладено стільки стиглих радощів та насолод, з обіймами зустрічаючи веселий люд, що одіозно намагається втримати свій віковий калькулятор за допомогою масочок в інстаграм, навпроти червневого сонця все одно перетворюсь на звичайну чорну тінь. Тому своєю першою збіркою я намагаюсь втримати рівновагу не завжди визначеної людини, що знаходить і втрачає, що пише про події, які зцілюють та розпорошують, що має найвищу цінність, але споглядає як цю цінність намагаються відібрати, а все для того, щоб ти – потенційний читачу, познайомився не лише зі мною, але й з моєю тінню».
З цих слів Марія Дубровська як авторка почала свою збірку, вірші в якій написані без розділових знаків, що відразу ж привертає увагу. Втім, коли поринаєш у рядочки поезій, починаєш розуміти, що вони й не потрібні.
Вірші Марія почала писати в час підліткового періоду, коли, за її словами, відбувається злам особистості. Записувала їх на листочках, які з часом просто загубились. Але любов до поезії зростала разом з дівчиною. «У мене немає улюблених авторів чи авторок, – каже Дубровська. – Тобто, я обожнюю всю поезію, різну. Відкриваю книгу і розумію, що хочу, щоб вона була в моєму домі на книжковій полиці, звідки її дістануть мої майбутні діти, щоб поринути у невідомий світ творів української літератури. Поезія настільки різноманітна, що іноді просто читаєш Жадана і думаєш: настільки все просто сказано, що ліпше не може бути. А потім відкриваєш Юрка Позаяка і .. ого.. а можна було й так, без розділових знаків, без рими, з невідомими словами. Але ти читаєш і закохуєшся в кожне слово, бо воно відгукується в тобі».
Наразі Марія живе у Києві, але пишається тим, що вона народилась і виросла в селі Садовому Близнюківської громади. Поштовхом до видання книги стали батьки поетки, яким вона і присвятила збірку, яка має три розділи: «Межі пацифістки що бажає смерті», «Більше віри менше страху» та «Емоджі розбитого серця».
«Цілий розділ моєї збірки – війна. Без цього ніяк, – наголошує Марія. – Місяць тому я давала інтерв’ю журналістам із The New York Times. Вони запитали: чому провідна роль моєї поезії – це війна? Коли відповідаєш іноземному виданню, це запитання викликає усмішку, бо ВІЙНА дорівнює ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ. Ти не можеш писати про красиві хмарки, коли на тебе летять ракети. Тому й пишу про реалії, в яких знаходжусь. Тим більше, мій тато вже давно воює з російськими окупантами».
Як розповідає поетка, найчастіше вірші народжуються вночі, коли «ти залишаєшся сама із собою і те, що ти хочеш сказати комусь – починаєш записувати».
Ця збірка перша для Марії, то авторка намагалась створити її для двох аудиторій: для тих людей, які знають її з дитинства, і тих, хто взагалі не знає, хто вона. «Це було викликом для мене: представити себе так, щоб люди, які не мають уявлення, хто я, як живу, чим займаюсь, – відкривши збірку, щось відчули і зрозуміли те, що хочу до них донести, – каже Марія. – То, окрім роботи над віршами, я приділила багато уваги дизайну. Втілила мої думки в малюнки художниця з Близнюків Олександра Тараненко, за що я їй дуже вдячна. Будь-хто живе на перетині життєвих ліній. Ось і я так само. Народилась в Садовому, росла, мріяла, писала, навчалась, кохала… Лінії, які перепліталися в мені, поєднували дуже багато територій, як географічних, так і територій в моєму серці. Врешті, вони знайшли своє місце, як і я зна- йшла своє місце на карті, що зображена на обкладинці збірки. Зізнаюсь, що навіть татуювання зробила на зап’ястку: перетин ліній»…
Багато цікавого про себе, своє становлення і власні твори розповіла Дубровська під час презентації збірки у Близнюківському Центрі спільнототворення.
«Думаю, що мені вдалося донести до читачів та читачок свої думки, – каже авторка.- Я бачу відгуки та реакцію знайомих та зовсім чужих людей і мені вона подобається, бо жодної байдужої людини після знайомства з моєю творчістю я ще не зустрічала. Значить я змогла вийти зі своєї бульбашки і досягти мети, якої прагну. Хоча так званий «комплекс самозванки» живе в мені, бо не віриться, що моя книга може стояти поруч зі збірками Жадана, Власової, Костенко… ».
Збірка «Всупереч і Завдяки» вийшла поки що накладом у 50 екземплярів. Коштує вона 250 гривень, 50% з цієї суми Марія передає на потреби ЗСУ. Про її волонтерську діяльність розмова окрема, хоча й нероздільно поєднана в єдине ціле, сформоване з дитинства почуття патріотизму та любові до рідної землі.
Наостанок прикінцевий вірш зі збірки:
Ви читаєте вірші нездари, яка ще учора вірила в себе,
в якої на плечах думки і печалі, а в серці вибір «іти чи померти»
в якої сніданок це сльози вчорашні, а на вечерю протухла любов
ви скажете «пані, а чи не занадто ви перейшли усі межі промов»
слухайте, друзі, у моїх рядках ви бачити можете різне:
від того як я притискаю себе до рам холодно-залізних
від того як радість моя перетворює чан, бо світло десь помічаю
до того як хочу замовкнути враз і звести творчість свою всю до краю
від того вам болісно стати не має
і я не прошу тут якоїсь взаємності
просто мене поезійно час від часу ламає
від ваших очей, що втекли від буденності.
Ірина ВОРОНКІНА
