Серед тих, хто щодня стоїть на варті безпеки українців, — тендітні, але неймовірно сильні духом жінки. Вони носять форму, тримають стрій, а після зміни грають у волейбол чи великий теніс, посміхаються друзям і мріють. Про одну з таких — наша сьогоднішня розповідь.
Фото із сімейного архіву
Валерія Гайдаш народилася в селі Алісівка, дитинство провела у Краснопавлівці, що у Лозівській громаді. Її мама — вчителька, а тато – будівельник. Сама Валерія з малих літ мріяла про сцену та подіум, захоплювалася модельним бізнесом. Водночас — активно займалася волейболом. У 2018 році дівчина закінчила школу. Мріяла вступити саме до Харківського національного університету внутрішніх справ. Готувалась заздалегідь: збирала документи, тренувалася за спортивною програмою. Каже: «Якби не вступила — пробувала б свої сили в інші вищі навчальні заклади. Але дуже хотіла стати студенткою ХНУВС».
Валерія чудово здала іспити і її прийняли на бюджет. Розпочалось нове, абсолютно інше життя — казарма, курс молодого бійця, стройова підготовка, сувора дисципліна. «Перший день був шоковим, – згадує дівчина. – На картинці — одне, в реальності — зовсім інакше. Підйом о 5:30. Постійна фізична та психологічна напруга. Дехто не витримував і сходив з дистанційної боротьби за подальше навчання ще під час Курсу молодого бійця». Гайдаш, маючи впертий, як у тата, характер, та вимогливу до себе натуру – витримала.
Більше того, її спортивні можливості помітив тренер волейбольної збірної університету і запросив до команди. «Я маю спортивний розряд з волейболу, мене взяли до складу збірної команди, розпочались тренування і це дало наснагу боротись далі. Адже надто суворий режим Курсу молодого бійця не додавав оптимізму», – посміхається Валерія.
У лютому 2022 року курсантка проходила практику в Харкові і там зустріла початок повномасштабного вторгнення московитів. Вона згадує: «24-го лютого було суцільне нерозуміння. Куди їхати? Що робити? Зателефонувала наставнику, він повідомив, щоб на три дні їхали додому. А потім ми вийшли на роботу. Я видавала гуманітарку харків’янам, брала участь в охороні дорученої мені території, зустрічала людей з окупованих територій. Було страшно. Особливо, коли слухала історії людей, яким довелось не лише залишити домівку, а й втратити близьких».
Потім була слідча робота, і наразі Валерія вже старша лейтенантка, інспекторка з інформаційної підтримки. Її робота — це не лише документообіг та електронні сервіси, це охорона правопорядку та дієва допомога харків’янам. «Життя триває, навіть коли над головою пролітає ракета. У Харкові багато таких, як я. Ми не здаємось», – каже Валерія.
Попри напружену роботу, дівчина знаходить час і для спорту — вже понад пів року займається великим тенісом, що допомагає відволікатись і тримати емоційний баланс.
Фото із сімейного архіву
Історія Валерії Гайдаш є прикладом віри у власні сили. Вона каже: «Якщо плануєш чогось досягти, варто йти і щось робити для цього. Це ж бо твої плани, то й втілювати їх ти повинна сама. До слова, цілеспрямованих молодих хлопців та дівчат багато. Війна розкидала по різних містах моїх подруг по університету. Так, Катерина Листопад працює у Дружківці, Карина Пиріг та Вероніка Кім – у Краматорську, Анастасія Домець – у Луцьку, але ми тримаємо постійний зв’язок, радимось одна з одною і це теж мотивує. Хоча наразі головна мотивація для всіх – перемога України над московитами та налагодження мирного життя»
Ірина ВОРОНКІНА
