Олег Ткач – людина, чиє життя не раз змінювалося кардинально. Вокаліст, працівник галузі культури, держслужбовець, відповідальний секретар редакції газети «Нове життя», викладач театрального мистецтва, а тепер – військовослужбовець. Його історія про мужність, витримку та шлях, який війна змушує проходити простих українців.
У Близнюках знають Олега Анатолійовича Ткача, бо часто бачили його на сцені, де він виконував пісні часто в дуетах з талановитими близнюківцями, завжди брав участь в інсценівках під час культурно-масових заходів. Протягом 10 років працював відповідальним секретарем редакції нашої газети, пізніше був викладачем класу театрального мистецтва у Близнюківській школі мистецтв.
27 грудня 2023 року життя Олега Анатолійовича різко змінилося. Він був мобілізований до лав Збройних сил України. Навчання проходив у Десні, потім служив у батальйоні матеріального забезпечення, а згодом виконував обов’язки водія-механіка БТР. Бойовий шлях привів захисника на Покровський та Курахівський напрямки.
У листопаді 2024 року під Покровськом Олег отримав поранення. Після лікування він повернувся до служби. «Пройшов ВЛК, був визнаний обмежено придатним, деякий час перебував у резервній роті, а згодом ув направлений до батальйону технічного забезпечення. Так там і залишився, – розповідає Олег, – задва роки довелось побувати і в пеклі бойових дій, і товаришів хоронити. Найстрашніше те, що все життя перевернулось з ніг на голову. І так в усіх. Зрозуміти те, що відбувається, важко. Але маємо те, що маємо, тому я просто виконую свій обов’язок».
У війську Ткач на псевдо ТОР зустрів і нових побратимів, і земляків. Каже, що особливо приємно було випадково побачитись із товаришем із Сахновщини, адже свої люди допомагають триматися.
Під час годин затишшя Олег Ткач любить покуховарити, особливо йому вдаються страви із м’яса. «Клопоти на кухні відволікають від суворого сьогодення і нагадують про мирне життя, – каже Олег Ткач.- Я реаліст, і чудово розумію, що вже ніколи ті, хто пройшов бойовий шлях, не стануть такими, як були до війни. Тому й планів на майбутнє не будую. Хочеться просто дожити до Перемоги».
Оксана ГРАЧ
