Мені часто доводиться їздити дорогами війни.
Ось і вчора виїхав в напрямку Донецької області. Виконавши завдання, повертався додому і на одному із блокпостів працівник поліції попросив підвезти бійця ЗСУ.
Попутник – молодий чоловік років двадцяти п’яти…
Не знаю імені і позивного…
Розбалакалися.
– Куди їдеш?
– До госпіталю в Дніпро…
Я із Сумської області, на фронті з 2017, доброволець Азову. Наразі мобілізований в одну з бригад ЗСУ.
Побратими захисника з батальйону “Азов”, з якими служив, наразі в полоні – вони захищали Маріуполь…
Далі були розмови про “Азов”… А згодом і про його теперішню службу.
Задав йому незручне запитання: “Друже, який твій бойовий шлях..?”
Захисник відповів сухо: “Я оператор джавеліна і NLAW ( переносна протитанкова керована ракета малої дальності)
– Тобі вдалося власноруч зупиняти танки ворога?-допитувався я.
– Так, я власноруч підбив три танки та БМП ворога з великою кількістю піхоти- неохоче відповідав він, – Зараз отримав третю контузію. Потрібно в госпіталь….
І тут весело посміхнувся і сказав, що має військову мрію : ” Хочу збити гелікоптер К 52 зі стінгера. Це дуже небезпечно, швидко можуть влупити по позиції… Але то вже інша справа”.
Наостанок мій попутник пояснив, що не боїться смерті, а робить все можливе, щоб наблизити перемогу України.
Українці – неймовірні люди, вони справжні герої.
Я хочу подякувати нашим військовим і, звичайно, своєму сьогоднішньому попутнику…
Хлопці та дівчата- тримайтеся, переможе ЗСУ, переможе Україна!!!!
Олександр Воронкін, депутат Близнюківської селищної ради
