У селі Софіївка Перша живе жінка, чия творчість тихо, але впевнено торкається сердець. Алла Рибалко — художниця, поетеса, авторка казок для дітей, а віднедавна ще й письменниця, яка зробила сміливий крок у велику прозу. Її нова повість для дорослих «Кохання за обрієм» стала помітною подією не лише для самої авторки, а й для читачів, які вже встигли з нею познайомитися.
Творчий шлях Алли Рибалко багатогранний. Вона пише теплі, світлі картини, у яких відчувається любов до рідної землі, створює вірші, сповнені щирих емоцій, і казки для дітей, де добро завжди перемагає зло. Та повість «Кохання за обрієм» — це новий етап, внутрішньо зрілий і глибокий.
«Коли я починала роботу над повістю, мною керувало бажання говорити про почуття щиро, без зайвих прикрас та ілюзій, так, як це буває у житті», — зізнається авторка. Для неї було важливо показати любов не лише як найвище благо, а й як складне випробування, яке може змінити людину й змусити зазирнути у власну душу.
Сюжет повісті розгортається в епоху запеклої боротьби українських земель із кочовими племенами. У центрі оповіді — доля юної українки, захопленої в полон сином хана Бату. Її життя стає полем протистояння двох світів: жорстокого, звиклого до сили й страху степу та внутрішньо вільного світу людини, яка не зрікається себе навіть у неволі.
Героїня Алли Рибалко — не безпорадна жертва. Її сила — у гордості, пам’яті про своє коріння, в українській пісні, що лунає над степом, попри ворожі погляди й чужі обряди. Саме ця незламність стає дзеркалом, у якому завойовник уперше бачить власну душу. Через образ жінки авторка прагне показати генетичний код українського народу — здатність залишатися людиною навіть у пеклі, любити там, де, здається, для цього немає місця.
Кохання між героями народжується на тонкій межі між полоном і свободою, між покликом крові та покликом серця. Обираючи коханого і безкраїй степ, героїня не зраджує Батьківщину, а несе її в собі — у словах, вчинках, пам’яті. «Україна — це не лише кордони на мапі, а те, що ми несемо всередині», — цей мотив проходить крізь усю повість.
Книга вийшла обмеженим накладом і стала для авторки особистим маніфестом. Вона навчила Аллу Рибалко сміливості — писати від серця й довіряти власному голосу. Перші відгуки читачів — теплі й щирі: люди зізнаються, що проживають історію разом із героями, відчуваючи їхній біль і радість. Для письменниці це — найвища нагорода.
«Це лише початок мого творчого шляху», — говорить Алла Рибалко. Попереду — нові сюжети й нові обрії. Та вже сьогодні зрозуміло: у Софіївці Першій живе авторка, чия творчість нагадує, що навіть у найтемніші часи світло народжується з любові й людської гідності.
Ірина ВОРОНКІНА
