Сьогодні, 24 лютого 2026 року, минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну — дня, коли наші домівки, спокій і майбутнє змінилися назавжди.
У Близнюківській громаді відбулися скорботні мітинги, присвячені пам’яті загиблих, вшануванню захисників і тих мирних людей, чиє життя безповоротно забрала війна.
Ця війна стала однією з найтрагічніших подій у сучасній історії Європи. Агресія, розпочата 24 лютого 2022 року без оголошення миру і з подоланням міжнародних меж, поставила перед Україною виклик, якого не знало кілька поколінь.
Цифри, що говорять правду
Нині війна триває четвертий рік, і її наслідки відчутні в кожній громаді країни:👇
✅️За даними Генерального штабу ЗСУ, загальні бойові втрати російських окупантів перевищили понад 1,26 млн осіб (вбитими та пораненими) від початку вторгнення до лютого 2026 року.
✅️За оцінками аналітичних центрів, військові втрати українців оцінюються у сотні тисяч осіб (загиблі, поранені, зниклі безвісти), що відображає жорстокість бойових дій.
✅️Мирні жителі України зазнали тяжких втрат: понад 15 000 загиблих цивільних та понад 41 000 поранених, за підрахунками Моніторингової місії ООН.
✅️Серед загиблих та поранених — діти, чиї життя обірвалися або були понівечені вибухами й обстрілами.
✅️Значна частина української території тимчасово окупована — близько 19,4 % загальної площі держави.
‼️Ці цифри — не просто статистика. За кожним числом стоять особисті трагедії й родинні історії: батьки, які не дочекалися синів і доньок, домівки, що перетворилися на руїни, плани, що так і не здійснилися.
Близнюківщина в контексті великого болю
На Близнюківщині війна забрала 122 наших земляків (за місцевими підрахунками), чиї імена навіки залишаться у пам’яті громади. Їхні сім’ї, друзі, побратими згадують їх як тих, хто віддав життя за наш дім, за наші цінності, за право бути вільними.
Зруйновані будинки, перервані долі, поламані плани — це лише частина того болю, який переживає наша громада. Але кожного разу, коли ми збираємося разом на мітингах пам’яті, вшановуємо загиблих і підтримуємо один одного, стаємо сильнішими не тільки духом, а й єдністю.
Пам’ятаємо. Боремося. Будуємо майбутнє.
Через війну Україна змінила себе: внутрішньо переміщені, поранені, сироти, матері, що втратили синів — це невід’ємна частина історії нашої держави. Але навіть у найтемніші моменти українці не втратили віри в свободу і незалежність. Президент України та міжнародні партнери неодноразово підкреслювали, що наша оборона — це захист демократії та міжнародного права.
Сьогодні ми згадуємо кожного, хто віддав життя за свою землю. Пам’ятаємо їхній подвиг, підтримуємо тих, хто повернувся з війни, і віримо в майбутнє, яке обов’язково настане після перемоги.
Ірина ВОРОНКІНА