У чорну для українського народу дату — четверту річницю початку повномасштабного вторгнення росії в Україну — до редакції газети «Нове життя» завітав особливий гість – Анатолій Андрійович Синиця. Цьому чоловіку вже 90 років, та в його поставі, у твердості голосу й погляду — незламність, яка не підвладна вікові.
У 2022 році, коли московити розпочали повномасштабний наступ, вже 25 лютого, цей мужній чоловік, якому тоді було 86 років, прийшов до Близнюківського військового комісаріату з наміром мобілізуватися. Не для символічного жесту — а з реальним бажанням стати до строю.
«Я й сьогодні готовий іти до війська, — каже Анатолій Андрійович. — Я ж бо професійний військовий. Ось тільки сили та здоров’я вже немає. Але я вірю в українських захисників, вірю в наш народ».
Його слова звучать як життєва позиція людини, яка добре знає, що таке військова служба, дисципліна і присяга. Він належить до покоління, для якого служіння державі — не декларація, а обов’язок честі.
24 лютого 2022 року стало точкою відліку нової фази війни, яка фактично триває з 2014 року, коли росія анексувала Крим і розпочала бойові дії на сході України. Повномасштабне вторгнення охопило майже всю територію держави, принесло тисячі жертв серед військових і цивільних, мільйони вимушених переселенців, зруйновані міста й села.
Сьогодні, через чотири роки великої війни, Україна продовжує боротьбу. Історія знає чимало прикладів, коли саме стійкість народу визначала хід подій. Українці доводили це і в роки визвольних змагань ХХ століття, і під час Революції Гідності 2013–2014 років, і тепер — у щоденній боротьбі за свою незалежність.
Постаті таких людей, як Анатолій Андрійович Синиця, — це моральний фундамент Близнюківської громади. Вони нагадують: сила держави — не лише в техніці та озброєнні, а в готовності громадян захищати свою землю.
Ірина ВОРОНКІНА
