Він міг би спостерігати за війною здалеку – з безпечної європейської відстані, читаючи новини за ранковою кавою в Берліні чи Штутгарті. Міг би писати книжки про Україну в минулому часі – як про країну, яку колись пізнав і полюбив. Але німецький письменник і журналіст Крістоф Брумме обрав інший шлях: залишитися там, де небезпечно. Не як глядач, а як співучасник подій. Не як сторонній спостерігач, а як волонтер, для якого Україна давно перестала бути чужою.
“Я люблю Україну, бо маю тут безліч друзів», – ці слова чоловік повторює роками. Вони звучали ще до повномасштабного вторгнення, однак велика війна наповнила їх новим, глибшим змістом.
Від мандрівника – до свідомого вибору залишитися в Україні
Брумме народився 1962 року у Вернігероде (колишня НДР), формувався в іншій політичній реальності, пережив трансформацію об’єднаної Німеччини та тривалий період політики діалогу з Росією. Саме тому його публічна проукраїнська позиція має особливу вагу в німецькому дискурсі. Втім, зв’язок німецького автора з Україною почався не з фронту і не з громадської діяльності. Усе розпочалося, як не дивно, – з велосипеда. У 2009 році Крістоф Брумме вирушив на своєму двоколісному, який називав «синім слоном», із Берліна через Польщу до Росії та України. Це була вже третя літня експедиція поспіль. Така форма подорожі для письменника не екзотика, а метод дослідження: повільне пересування дозволяє бачити соціальні деталі, слухати живі голоси, фіксувати настрої без посередників. Ця історія описана в книзі «Auf einem blauen Elefanten» («На синьому слоні»), де йдеться про понад 8000 км маршруту від Берліна до Волги.
Одного спекотного дня «синій слон» зламався неподалік редакції газети «Нове життя» у Близнюках – селищі на Харківщині, яке розташоване на кордоні трьох областей – Харківської, Дніпропетровської та Донецької, які після 2022 року регулярно зазнають ракетних атак. Правоохоронець Юрій Воронкін допоміг полагодити транспорт іноземному мандрівникові, а журналістка Наталія Ткаченко записала перше інтерв’ю з німецьким гостем. Із цієї несподіваної поломки велосипеда почалася багаторічна дружба Брумме з Близнюківською громадою. Згодом Юрій став військовослужбовцем Національної гвардії України, а Крістоф – постійним гостем селища.
Україна як особистий вибір
Напередодні повномасштабного вторгнення письменник багато подорожував Донеччиною – регіоном, який із 2014 року перебуває в центрі російсько-української війни. Він спілкувався з шахтарями, фіксував історії праці, гідності та повсякденної витривалості людей у прифронтових районах. Його книга «Maidan Molotow» («Майдан Молотов») стала репортажним свідченням подорожі до зони АТО у 2014 році. А щоденниковий аналіз перших місяців повномасштабної агресії «Im Schatten des Krieges» («У тіні війни») -містить відкриту критику повільної реакції Німеччини на вторгнення РФ. У 2016 році Крістоф Брумме одружився з українкою та оселився в Полтаві. Відтоді наша країна стала для нього не лише темою творчості, а домом.
І хоча Крістоф Брумме спілкується російською, він обожнює милозвучність української мови, яку непогано розуміє і намагається повторювати багато слів. Під час однієї з ранніх поїздок в Україну літня жінка в селі пригостила його борщем і сказала: «Їж, синку». Саме слово «синку» він згадує як момент, коли відчув себе не гостем, а прийнятим за свого. Адже за його словами, «мова – це форма поваги». Щоразу, коли Крістоф приїжджає до Близнюків, він відвідує редакцію газети «Нове життя», цікавиться темами публікацій, гортає шпальти газети і обов’язково бере декілька екземплярів з собою. «Сила друкованого слова – неоціненна і потужна, – зазначає письменник. – Я знаю, наскільки важко і в той же час важливо зберігати друковану пресу, але варто пережити цей період і зробити все можливе для збереження газет».
На початку лютого 2022 року Брумме разом зі своїм другом – полтавським бандуристом Дмитром Яцько знову завітав в гості до редакції «Нового життя». В ході розмови він презентував свою книгу «111 підстав любити Україну», в якій представив окремий культурний вимір, де через есеї пояснює західному читачеві феномен української свободи, гостинності та гумору як форми соціальної стійкості. В ході спілкування повідомив, що виїжджатиме з дружиною до Німеччини, бо незабаром «велика війна почнеться».
Медіа як канал правди для Європи
Брумме співпрацює з провідними європейськими виданнями, зокрема зі швейцарською газетою «Neue Zürcher Zeitung» – одним із найвпливовіших німецькомовних медіа Європи. Саме через такі платформи формується позиція швейцарського та частково німецького політичного істеблішменту – це прошарки суспільства, що мають привілейоване положення і є опорою даного суспільного устрою.
Варто зазначити, що після вступу Швеції до НАТО питання безпеки Балтійського регіону безпосередньо пов’язане з перебігом війни в Україні. Тому матеріали Брумме працюють не лише як гуманітарні тексти, а як елемент стратегічної комунікації всередині Євросоюзу. Через активну позицію він називає себе «відомим ворогом» для російської пропаганди.
Завдяки безперервному зв’язку з українськими друзями, Крістоф дізнався, що Юрій Воронкін продовжує захищати рідну землю в лавах Національної гвардії України, то попросив його показати реальні будні нацгвардійців на «нулі». Незважаючи на ризик, німецький письменник восени 2022 побував на Донецькому напрямку, де стояли щитом українські воїни, не пускаючи московитів далі. «Ми з хлопцями бережемо Крістофа, – розповідав Юрій, – то всі засоби захисту на нього одягнули. На фронті скрізь нелегко, але мій німецький друг молодець. Він витримав всі солдатські тяготи і більше того, хоче залишитися на фронті. Звісно, це неможливо, бо навіть в день перебування Брумме ми потрапили під шалений обстріл. Для перемоги над росіянами кожен повинен робити те, що в його силах, а місія Крістофа точно не в окопах з автоматом»…
Волонтерство як система, а не емоція
Після тієї поїздки на Донецький напрямок Брумме вирішив перейти від опису подій до практичної допомоги. Разом з Анатолієм Ващенком із фонду «Єдність Близнюківщини» він долучився до волонтерської діяльності.
Для європейських донорів ключовим є принцип прозорості та підзвітності. Саме тому Крістоф вибудував чітку модель звітування: фото- та відеопідтвердження, акти передачі, персональні зустрічі з благодійниками. «Найскладніше – не знайти кошти, а забезпечити довіру», – переконаний він.
Серед партнерів німецького письменника Христина Далецька, швейцарські добровольці, німецька організація Interbridge Nbg e.V. з Нюрнберга та інші європейські меценати. То за перші два місяці 2026 року він передав військовим 6 автомобілів (35 000 євро), 19 зарядних станцій (12 000 євро), матеріали для маскувальних сіток (3 000 євро). Загалом від початку повномасштабної війни – 13 автівок.
під час чергового
волонтерського виїзду
Допомога спрямовується адресно підрозділам, у яких служать жителі громади, – це наразі 92-га окрема штурмова бригада (Харківський напрямок), 148-ма окрема артилерійська бригада, 151-ша окрема механізована бригада, 3-тя окрема десантно-штурмова бригада (один із наймобільніших підрозділів Сил оборони).
щоб їхати на фронт
Ми боремося не лише за Україну
«Я вірю в Сили оборони України – це мужні й сильні воїни. Якщо ж станеться найгірший сценарій і фронт не встоїть, трагедія торкнеться всієї Європи», – переконаний Крістоф Брумме. Ця позиція співзвучна сучасним безпековим дебатам у ЄС: війна розглядається не як регіональний конфлікт, а як виклик європейській архітектурі безпеки.
Упродовж чотирьох років німецький письменник послідовно підтримує українців не деклараціями, а конкретними діями. Саме з таких відповідальних, принципових людей формується реальна солідарність — практична, системна, довготривала.
Ірина ВОРОНКІНА
