У Софіївці Першій живе жінка, чий творчий світ із кожним роком стає ширшим і глибшим. Алла Рибалко – вчителька за освітою, але за покликанням – справжня мисткиня, яка невпинно відкриває у собі нові напрямки таланту.
Її творчість багатогранна: дивовижні ляльки-мотанки, вірші, сповнені щирих емоцій, картини, у яких відчувається любов до рідної землі, казки для дітей, де добро завжди перемагає зло. Та останнім часом авторка впевнено заявила про себе і в прозі – глибокій, емоційній, наповненій історією та сенсами.
Особливим досягненням став історико-фантастичний роман «Тінь сірого Вовка». Це книга, яка народжувалася через сумніви, втому, але й натхнення. У центрі твору постать легендарного кошового отамана Івана Сірка, а поруч із реальними історичними подіями містика, світ характерників і сила козацького духу. Події роману беруть початок на Слобожанщині, у місті Мерефа, і ведуть читача крізь час у степи, де живе пам’ять про славу Запорізької Січі. «Були моменти, коли здавалося, що вже не вистачить сил довести цю історію до кінця. Але віра в те, що вона має бути почутою, не дозволила мені зупинитися», – ділиться авторка.
Ще однією важливою сторінкою у творчості письменниці стала дилогія «Кохання за обрієм» та її продовження «Марія з краю, де цвітуть вишні». Ці книги вже знайшли свого читача і отримали чимало теплих відгуків.«Ця історія народилася завдяки людям, які повірили в моїх героїв. Саме їхнє бажання дізнатися, що буде далі, змусило мене знову сісти за рукопис», – говорить Алла Рибалко. – Я вклала в цю книгу всю душу, щоб читачі знову змогли поринути у світ, де кохання не знає меж, а природа дихає в унісон із почуттями».
У своїх творах авторка майстерно поєднує особисте й загальне, історію і сучасність. Зокрема, у повісті «Світло крізь пітьму» вона звертається до теми війни, людської витривалості та внутрішньої сили. А в сюжеті повісті «Сад живої пам’яті» використані реальні події, які відбувалися в Ізюмі. Проте всі герої твору є плодом авторської уяви, і будь-які збіги з реальними людьми випадкові.
Нині Алла Рибалко працює над новою книгою, продовжуючи свій творчий шлях, який уже сьогодні можна назвати особливим. Її твори – це роздуми про людину, про кохання, про коріння і пам’ять, які формують нашу націю.
Історія творчості нашої землячки є прикладом того, як талант може розкриватися поступово, але впевнено. Іноді він чекає свого часу, щоб заговорити на повний голос. І коли це стається – народжуються книги, що знаходять відгук у серцях читачів, пишуться неперевершені картини, які прикрашають оселі людей у різних країнах, та виготовляються з любов’ю ляльки-мотанки, що несуть в собі сакральний сенс і оберігають від біди власників.
Сьогодні у Софіївці Першій живе жінка, яка своїм життям доводить: творити ніколи не пізно. Головне – слухати себе і не боятися йти за покликом душі.
Ірина ВОРОНКІНА
