Коли у 2022 році росія розпочала повномасштабне вторгнення, Євген Осьмуха з Алісівки не залишився осторонь. Як і тисячі українців, він шукав можливість стати до лав захисників, аби боронити рідну землю. Та тоді його не брали. Втім бажання служити Україні було сильнішим за будь-які перепони.
Сьогодні Євген воює у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Він – оператор дронів. Робота відповідальна й небезпечна, адже саме від точності та уважності таких бійців часто залежать життя побратимів і успіх бойових завдань.
До війни чоловік мав зовсім мирну професію. Після закінчення школи навчався на кухара-кондитера. Працював у ресторані в Старому Салтові. Каже, що завжди любив свою справу, працювати для людей, створювати затишок і гарний настрій.
Зараз Євген живе зовсім іншим життям – фронтовим. Але навіть у суворих умовах війни не втратив людяності й доброти. Особливо тепло він ставиться до котів. Каже, що пухнастих друзів біля військових позицій дуже багато, бо тварини ніби самі тягнуться до захисників, шукаючи поруч із ними безпеки й тепла.
Свого часу у Дніпрі Євген був інструктором по «Мавіках», навчав інших працювати з дронами. Сьогодні ці навички допомагають йому ефективно виконувати бойові завдання на передовій.
Удома на захисника чекає найцінніше – родина. Разом із дружиною вони виховують десятирічну доньку Марію. Саме думки про сім’ю додають сил і допомагають вистояти у найтяжчі моменти.
Євген говорить просто й щиро: не шкодує, що пішов на війну, адже вважає це обов’язком кожного чоловіка — захищати свою державу. Та є речі, до яких неможливо звикнути навіть на війні. « Найстрашніше — втрачати побратимів», — зізнається воїн. Попри все, він мріє про одне — повернутися додому, обійняти рідних і знову жити мирним життям поруч із сім’єю.
Ірина ВОРОНКІНА
