Іноді людина роками шукає справу свого життя. А іноді вона сама знаходить її там, де зовсім не чекала. Саме так сталося з 24-річним Владиславом Пономарем із села Добровілля. Він здобув освіту у сфері готельно-ресторанного бізнесу, працює у культурній сфері, створює квести для молоді, але найбільше його захоплення сьогодні – історія рідного краю.
За останній рік Владислав став людиною, яка відкриває забуті сторінки історії Добровілля, збирає спогади старожилів, шукає архівні документи й мріє створити інтерактивну карту історичних пам’яток старостату.
«Я обирав між двома професіями – історією та готельно-ресторанною справою. У результаті обрав друге. Зараз розумію: мабуть, не те. Але життя саме привело мене до історії», – усміхається хлопець.
Владислав народився 4 серпня 2002 року у Добровіллі. Закінчив місцеву школу, після чого вступив до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова, де здобув спеціальність менеджера готельно-ресторанної справи. У 2024 році завершив навчання в магістратурі. А ось любов до історії з’явилася ще у школі. Не останню роль у цьому відіграла його бабуся Євтушенко Надія Василівна, яка викладала історію та географію у Добровільській загальноосвітній школі. Саме вона прищепила онукові цікавість до минулого рідного краю. Попереду магістра могла б чекати робота у сфері готельно-ресторанного бізнесу, але доля розпорядилась інакше…
Повномасштабне вторгнення московитів захопило хлопця, як і більшість українців, зненацька. «Через змішане навчання 24 лютого я не поїхав до Харкова. Прокинувся близько п’ятої ранку. Мама сказала: “Вставай, почалася війна”. Це був шок, – згадує Владислав. – У Харкові маю багато друзів, а це місто з першого дня потрапило під шалений обстріл. То одразу написав друзям, дізнаючись, як вони. Удома сказали збирати валізи. Ми їх зібрали, але вони так і простояли пів року не розібраними. Мама хотіла виїжджати, а я намагався всіх заспокоїти».
У червні 2025 року молодий спеціаліст Пономар почав працювати фахівцем з організації дозвілля та надання культурних послуг Центру надання культурних послуг Близнюківської селищної ради. Про вакансію йому повідомили через старосту Добровільського старостату. Після конкурсного відбору Владислав отримав роботу.
Першим завданням стало згуртування сільської молоді навколо себе. Разом з Владиславом у Добровіллі створювала молодіжний простір «BRAVE» Ярцева Сніжана, то розділена навпіл робота стала для них першою сходинкою до успіху. Молодіжний простір швидко запрацюв. Спочатку він розміщувався в сільському будинку культури, але з часом був перенесений до будівлі місцевої школи, де функціонує і зараз.
Незабаром Владислав і Сніжана долучилися до молодіжного проєкту «КонтрФорма», який став для Пономаря справжньою точкою відліку. «Я не очікував, що настільки захоплюся цією роботою, – наголошує юнак. – Саме тоді зрозумів: можна не просто організовувати заходи, а створювати щось важливе для всієї громади»…
Час ішов, Сніжана Ярцева виїхала із старостату, і Владислав вже сам організовував дозвілля молоді у Добровіллі. Варто сказати, що серед його захоплень є… розробка тематичних квестів. «Мій перший в житті квест був на першому курсі університету, – розповідає Владислав. – Ми, студенти, знайомились один з одним і паралельно з вишем, до якого вступили. Мені сподобалось і я подумав, що й сам би міг розробити щось схоже. Спробував! Вийшло! Запропонував пройти мій квест друзям! З того часу постійно працюю над розробкою різних видів квестів».
Наразі Пономар створив вісім настільних квестів, написав сценарії до трьох квест-кімнат та регулярно проводить пошукові ігри для дітей і молоді. Особливість його розробок у тому, що майже всі вони засновані на реальних історичних подіях. Наприклад, один із квестів народився після того, як Владислав знайшов стару фотографію економки панського маєтку Віри Нечипоренко. На її основі він і придумав детективну історію про загадкове зникнення жінки. Інший квест присвячений легенді про дружину графа Сумарокова тощо.
«Мені самому завжди подобалося проходити квести, то хотілося створити такі, які не лише розважають, а й знайомлять людей з історією нашого краю, адже до їх проходження я долучаю дітей та молодь із рідного села», – наголошує Владислав. Про квести він може говорити багато і цікаво, а кропітку роботу над їхньою розробкою вважає цікавим дозвіллям.
А ось справжнім переломним моментом в житті Владислава сам він називає участь у проєкті «(НЕ)зрима спадщина». Як фахівець Центру надання культурних послуг у цьому проєкті Владислав мав бути координатором просвітницького напрямку. Проте дуже швидко перетворився на головного дослідника історії села Добровілля.
Владислав ділиться: « «(НЕ)зрима спадщина» відкрила для мене цілий світ. Я знайшов однодумців. Побачив життя, яке мені до душі. Найголовніше – мене почули. Людям цікаво те, про що я розповідаю. Та я й сам впевнився, що мені надзвичайно подобається досліджувати події минулого. Я раніше не задумувався над тим, що поруч живуть люди, які є носіями історичної пам’яті, не передавши яку, заберуть її з собою назавжди. То варто якомога більше спілкуватися зі старожилами і наповнювати скриньку історичних знань їхніми спогадами, які і є незримою спадщиною кожного населеного пункту України».
Щоб відновити історію села, Владислав опитав понад два десятки місцевих жителів та вихідців із Добровілля, які нині мешкають в інших містах. Паралельно разом з учасниками молодіжного простору проводив експедиції і сіл Яковівка та Ганнівка, де є залишки старих кладовищ, панських льохів, старого цегельного заводу, шукав місця, де колись були панські маєтки. Важливим джерелом інформації стали архіви. «Мені підказали звернутися до матеріалів, надрукованих у “Катеринославських єпархіальних відомостях”. Це видання виходило з 1872 по 1917 рік. Я підрахував, що там близько 1200 матеріалів. Самотужки це було б неможливо опрацювати, тому долучилися Сніжана Ярцева та Світлана Ткаченко. Разом ми переглянули величезний масив інформації і таки знайшли відомості про наше село», – розповідає Владислав.
Однією з найцікавіших знахідок під час роботи над проєктом стала половецька кам’яна баба. Старожили пригадували, що колись у панському ставку лежала стародавня кам’яна скульптура. Юні дослідники вирішили перевірити цю інформацію. Владислав захопливо розповідає: «Колишній підприємець Микола Антоненко згадував, що ще підлітками разом зі своїми друзями на осінніх канікулах вирішили перевірити на міцність кригу у ставку, скинувши туди кам’яну статую, яка лежала під фермою. Так протягом 50 років вона там і лежала. А влітку минулого року наша команда її витягнула із мокрого пристанища. Виявилося, що це безголова половецька баба. Спочатку ми думали, що це скіфське насліддя, але в ході розслідування дійшли до висновку – таки та баба половецька».
Ця знахідка породила нові запитання у дослідників і вони почали шукати відповіді на них у своїх земляків. За спогадами людей, біля ставка колись стояли й інші кам’яні скульптури. Є свідчення, що була ще одна – ціла, з головою, навіть із книгою в руках. Зникла вона приблизно десять років тому. Можливо, досі десь зберігається.
Ще одним відкриттям Владислав називає історію загадкової графині, яку місцеві пам’ятали лише як «бабу Женю» або «графиню Же». Про неї хлопцю розповів житель села Віктор Карпенко. Його дідусь і бабуся дружили з графинею ще до Другої світової війни. За родинними переказами, під час війни родина графині закопала свої коштовності у дворі однієї із селянських родин.
Влад каже: «Це поки що лише усні свідчення. Але саме з таких історій часто починаються великі дослідження».
Зараз Владислав працює над новою великою ідеєю. Він взяв участь у проєкті «Громадський бюджет», куди подав власний проєкт зі створення інтерактивної історичної карти Добровільського старостату. Він говорить: «Це велика дослідницька робота. Наразі планую зробити карту сучасного старостату, правда, лише три села з п’яти, – це Добровілля, Ганнівка, Яковівка. А з часом – інтерактивну карту цих же населених пунктів сторічної давнини». На карті планує позначити десятки історичних об’єктів: панські маєтки, старі храми, ставки, сади, єврейське кладовище, історичні будівлі та інші місця, про існування яких нині знають лише одиниці. Загалом, місцева молодь уже створює картонний макет сучасного Добровілля.
«Дуже хочеться, щоб люди знали історію села, де народились і виросли, – розповідає дослідник. – У самому Добровіллі було три панські маєтки, а на території старостату ще більше цікавих та невивчених місць. То треба попорсатися в старих документах та дізнатися про минуле в носіїв історичної правди, доки вони живі. Якщо ми не збережемо нашу спадщину, вона просто зникне».
Попри молодий вік, Владислав уже добре знає: великі справи починаються з маленького кроку. Він не шкодує, що колись обрав іншу спеціальність. Адже саме життєві обставини привели його туди, де він відчуває себе на своєму місці. Сьогодні він продовжує досліджувати історію Добровілля, збирає матеріал щодо історичної спадщини власного родоводу, записує спогади старожилів, організовує молодь і будує плани на нові проєкти.
Його головна порада одноліткам проста: «Починайте рухатися, бо рух – це життя. Не чекайте, що за вас хтось щось зробить. Ідіть до своєї мети, попри всі труднощі і обов’язково досягнете того, чого прагнете»
Можливо, саме завдяки таким людям як Владислав Пономар через багато років історію Добровілля вивчатимуть уже не за уривками спогадів, а за зібраними, систематизованими й збереженими матеріалами. І серед тих, хто доклав до цього найбільше зусиль, обов’язково буде ім’я цього дослідника.
‼️ПАМ’ЯТЬ, ЩО ЗБЕРЕГЛАСЯ У РОДИННИХ СПОГАДАХ
Під час дослідження історії Добровільського старостату Владислав Пономар зібрав десятки усних свідчень місцевих жителів. Саме вони допомагають відновити сторінки минулого, яких майже не зберегли офіційні документи.
👉За спогадами, якими поділився місцевий житель Микола Антоненко, у його родині пам’ять про панські маєтки передавалася від бабусі Віри Григорівни Антоненко, яка працювала економкою. Вона розповідала, що на території сучасного Добровільського старостату колись існувало шість панських садиб: три у Добровіллі, дві у Ганнівці та одна у Яковівці. Центральний маєток розташовувався біля великого панського ставка і, ймовірно, належав графам Ельстонам-Сумароковим. За словами Віри Григорівни, господарі були вимогливими, але справедливими. Вони перевіряли своїх працівників на чесність, залишаючи гроші на видному місці, а сумлінних людей щедро винагороджували. Напередодні свят жінкам дарували відрізи тканини, чоловікам – нове взуття.
👉Старожили також згадували, що графська родина більшу частину року мешкала у Петербурзі або за кордоном, а до Добровілля приїздила лише влітку. У маєтку працювали економки, садівники, пекарі та інші наймані працівники. Під час приїзду господарів спеціально доглядали панський ставок: човняр очищував його від листя, а територію ретельно впорядковували. Інші мешканці села зберегли спогади про розкішний парк із рідкісними деревами, квітниками, алеями та лавами для відпочинку. У центрі саду стояла скульптура, а через ставок було перекинуто місток, яким прогулювалися графині. За легендами, саме в цьому саду була похована дружина графа Сумарокова – француженка.
👉Окремі перекази стосуються і створення самого панського ставка. За словами старожилів, його викопали вже після будівництва маєтку, використовуючи лише джерельну воду. Землю, вийняту під час робіт, використали для насипання місця під майбутній парк, який закладав запрошений із Петербурга садівник.
До наших днів панські маєтки Добровілля, Ганнівки та Яковівки майже не збереглися. Від деяких залишилися лише старі льохи, фундаменти чи окремі дерева. Проте завдяки спогадам місцевих жителів, які збирає Владислав Пономар, вдається відновлювати історію цих місць і зберігати пам’ять про людей та події, що формували життя краю понад два століття.
Ірина ВОРОНКІНА
