Молнар Йожеф (позивний Йожик) з Берегово. Йому 54 роки, і він – воїн! Бо свою долю навік пов’язав з війною.
Родичі чоловіка розкидані по світу. У нього є дві доньки: одна в Мюнхені, там і дві онучки, а другу Йожеф ніяк не може знайти, бо вона в росії.
Географія служби цього захисника величезна, вміння він має надзвичайні, бо вміє стріляти з різної зброї та й з будь-якою технікою на ти.
Доля примусила Молнара пройти вже три війни – Косово, антитерористичну операцію на сході України і повномасштабне вторгнення русні. Першою страшною втратою для солдата стала загибель його товариша, з яким служив у Косово. «Він сидів біля мене і його розірвало на шматки, – згадує Йожеф, – Я знайшов його вбивць, але від того легше не стало і в пам’яті той день поселився назавжди».
Доля цього суворого чоловіка цікава і заплутана, в чомусь трагічна, бо з 1999 року в ній присутня війна, а це втрати, біль і … вже відсутність страху.
Молнар стомлено каже: «Я солдат, не один раз виходив живим з пекла, ховав друзів і вбивав ворогів. Мені здається, що я божевільний, і це добре, бо за Україну я, не задумуючись, віддам життя, але ворогові не поступлюсь. На щастя, таких як я багато, і ми обов’язково переможемо!».
Під час розмови на очі захисника раз за разом набігають сльози, але він стримує їх, бо то слабкість, дозволити яку він собі не може.
Побачивши газети, Йожеф почав гортати шпальти і сказав, що від нашого «Нового життя» віє теплом. Журналісти дали воїну і газети, і вітамінні набори, які роблять волонтери. А він, знову стримуючи сльози, дякував і дякував…
Хоча, кожен з нас повинен доземно вклонитися йому – воїну, доля якого захищати рідну землю!
Ірина Воронкіна
