П’ятниця, 27 Січня, 2023
Головна > ВІЙНА > ГЕРОЇ СЕРЕД НАС > Бойові медики на передовій вивозять поранених із поля бою і рятують їхнє життя

Бойові медики на передовій вивозять поранених із поля бою і рятують їхнє життя

Солдати їх називають своїми янголами-охоронцями, а ворог полює на автомобілі з червоними хрестами.
Медична сумка важить десять кілограмів. Вдвічі більше – бронік і каска. Бойовий медик піхоти Аня, позивний Лисичка, вже не відчуває ваги військової екіпіровки, бо воює з 2014 року.

«Я з Луганської області. Викладала східні танці. Останній автобус до мого населеного пункту відходив о 16-ій годині, а заняття закінчувались після 20-ої, то хлопці-військові часто зупиняли попутки і допомагали мені добратися додому, де не мене чекали три донечки – Вероніка, Алінка і Оленка. Одного разу я підійшла до блок-посту, і його на моїх очах розстріляли», – розповідає Лисичка.

Після цього жінка пішла у військкомат і ходила туди щодня протягом півтора місяця, бо брати на службу багатодітну маму не хотіли. Одного разу вона заночувала під вікнами, а зранку до неї підійшов військовий, уважно подивився на сонне обличчя з відбитком долоні, бо її підкладала під голову, і сказав:
В «Айдар» хочеш?
– За Україну?
– Так.
– Тоді хочу!

Справа в тому, що, намагаючись будь-яким чином піти на війну, Аня скористалася «допомогою Google» і ледве не потрапила «на той бік», бо їй мило сказали у слухавку «Прієзжайте в Славянск, ми вас здесь оформім»…

То бойовий шлях вчительки східних танців та мами трьох донечок почався з полку «Айдар», а потім вона потрапила у 93 бригаду, де і служить нині.

В кінці 2017 року почали проводити міжнародні курси від Місії Orbital. Лисичка стала кращим курсантом з тактичної медицини міжнародного рівня і першого вересня міністр оборони Великобританії вручив їй сертифікат.

З того часу вона – бойовий медик. 19 лютого 2022 року Аня планувала звільнитись, але ніяк не складалося. В ніч з 23 та 24 лютого військових розбудили і повідомили, що в трьох кілометрах від кордону російські війська…

Бойовий медик Лисичка розповідає: «Частина нашої бригади працювала в Сумській області, а ми потрапили в Харківську. Спочатку були в Золочівській громаді, зараз – у Барвінківській. Найстрашніше, коли йде жорсткий обстріл і ти розумієш, що позиції розкидані і ніяк не встигнути скрізь, де необхідна допомога медика. А потім добираєшся до хлопців, а в них настільки важкі поранення, що навіть при своєму досвіді та вмінні я нічого не зможу зробити. Ти ж їси з ними з однієї тарілки, багатьох знаєш, а потім, коли не можеш врятувати людину через поранення, розумієш, що він 200 (мертвий)».

Таких випадків в житті Ані було багато, але жінка не дала можливості емоціям взяти верх над собою. Вона знаходить ресурс у розмовах з донечками, мамою та сестрою, яка теж воює. А ще здорово підтримують побратими. «Мій ранок починається з обіймів і це мене заряджає. Обіймаючи хлопців, я наче передаю їм енергію життя і впевнююсь, що ввечері побачу кожного. Вони теж мене балують, вкусняхи носять і квіти навіть. Після важких втрат друзів та рідних у мене були і панічні атаки, й істерики. Тоді я розклеювалась по повній, але рятували хлопці, броніки яких обливала сльозами. Вони молодці, витримували все».

Дивлячись на цю симпатичну жінку з манікюром, нарощеною косою та довгими віями, відразу і не скажеш, на що вона спроможна. Втім, придивившись, відразу звертаєш увагу на прискіпливий погляд, тендітну, але міцну, фігурку в солдатському однострої і впевнені рухи сильної та вольової людини.
Після війни Аня планує відкрити власну конюшню, де діятиме іпотерапія – це метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем. Вона сама з чотирьох років їздить верхи і обожнює цих красивих тварин. У друзів в Луганській області Личичку чекають її гривасті улюбленці – Орлик і Арізона. Жінка з усмішкою зазначає: «Треба жити, незважаючи ні на що. Переможемо рашистів, повернусь в Луганськ, заберу Орлика та Арізону, докуплю ще важковозів та поні. Придбаю спеціальні кріплення для крісел, щоб дітки з дитячим церебральним паралічем могли їздити на конях, і працюватиму в своє задоволення».

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *