Вівторок, 19 Березня, 2024
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > «Ми маємо просто виконати свою роботу». Юрист з Києва звільняє Донеччину від окупантів

«Ми маємо просто виконати свою роботу». Юрист з Києва звільняє Донеччину від окупантів

Продовжуємо розповідати про людей різних професій та різних місць проживання, які з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України взяли до рук зброю та пішли захищати Батьківщину.

Олександру 48 років. Він з Києва. До війни працював юристом у правоохоронних органах. Зараз – артилерист Збройних сил України.

Чоловік розповідає: «Я давно очікував, що росія піде на Україну, але не знав періоду часу. То 24 лютого всі необхідні речі були спаковані, і я пішов до Святошинського військового комісаріату, щоб стати в лави добровольців. Під час строкової служби був артилеристом, то мої знання згодилися. До слова, разом зі мною служать і мої колеги, яких знаю з юності, – два Сергії, то працюємо».
Підрозділ, де служить Олександр, спочатку захищав Київ, потім Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, тепер ось артилеристи прямують на захист Донеччини.

«В армії люди різні. Але важливо довіряти один одному, особливо, коли йде бій. Тоді не до амбіцій, з’ясування стосунків та інших психологічних аспектів, – говорить захисник. – Українці загалом доброзичлива нація, доки її не допекти. Подивіться, наскільки необдумано та за шаблонним сценарієм росія підступно нав’язується іншим країнам. Грузія, Чечня, Ічкерія, Придністров’я, Південна Осетія, Дагестан – скрізь рашисти брешуть і п’ють кров безневинних народів. Суть не міняється, бо їхній зомбоящик волає: « …це ісконно руські території, які треба повернути в лоно матушкі росії». І сьогодні ми не можемо, а мусимо звільнити всі окуповані території нашої держави. Знаєте, я живу за принципом: роби, що можеш, а буде, як буде. Впевнений, така ціна нашої свободи. Ми маємо просто виконати свою роботу».

І вони, артилеристи, її виконують, незважаючи на втрати побратимів та постійну загрозу власному життю.

«Ця війна надовго, як би страшно це не звучало, – вважає Олександр. – В якому вигляді вона триватиме – гібридному чи відкритому? Не знаю. Втім, рано чи пізно вона закінчиться, і ми, якщо залишимося живими, повернемося додому. Особисто я продовжу працювати разом з дружиною, розвиваючи нашу спільну справу і радіючи кожному дню, проведеному в рідному місті з дорогими людьми. Я маю двох синів. Старший Дмитро зараз є студентом Академії внутрішніх справ, а меншому Демиду лише 9 рочків. То все ще попереду. Просто зараз дуже гостро відчуваєш, наскільки ми всі були щасливими до цієї війни».

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *