… Вітер хитав невидиму фіранку…
На підвіконні умивався кіт…
Бабуся чайник гріла до сніданку…
Ракета випущена… Розпочався літ.
Бабуся клопоталася, й не знала…
Що чайник її, вже не закипить…
Кота погладжувала, із вікна не гнала…
Подумала, та хай собі сидить.
В пательні грінка смачно підгорає…
А кіт не добре, щось нутром відчув…
Бабуся снідання, біля стола ладнає…
Враз за вікном, немов мотор загув.
… Кіт першим її вздрів котячим оком…
Холодну смерть заковану в метал…
Яка летить на них… Не десь, не боком…
Несе в собі озлоблений метал.
Він у ту мить поглянув на бабусю…
Хотів з вікна зстрибнути, та не встиг…
Старенька глянула на нього – що котусю ???
… І світ для них обох, ураз затих.
Вони уже не чули гул сирени…
Не бачили ні диму, ні вогню…
Розірвані мов від зубів мурени…
Залишили життя у цьому дню.
Потух вогонь , що чай грів до сніданку…
Розсипались піджаристі грінки…
Вітер хитав невидиму фіранку…
В дім небо зазирало крізь дірки.
Скількох людей убили ті оскали ???
Скільки чаїв незпитих пролилось ???
Де руки ті, що кнопку натискали ???
Що прирекли хатИ до безголось.
В розбитих стінах тіні душ блукають…
Хотять допити свій ранковий чай…
Що з ними сталося ???
Все відповідь шукають…
Та повну тишу чують зазвичай.
Галина Момот (4.12.2022.)
Ракета випущена… Розпочався літ.
