Як камінь на серці розлука. Валентина Чабарай

Листає стрічку фейсбука,
Зайшла в інстаграм і в тікток:
Як камінь, на серці розлука-
Зник безвісти милий синок.
Одне запитання у мами:
А, може, хто бачив, хто зна?
І шепче сухими губами
Молитву палку допізна.
Вдивляється вдаль горизонту,
Й уявний почується крок:
Здається, вернувся із фронту
Живий і здоровий синок.
Бува, у вікно абрикоса
Притисне до скла свою тінь,
І мама біжить уже боса,
І дивиться знов в далечінь.
А місяць із неба щербатий
До жінки свій чуб прихилив:
Із сліз, що лились за солдата,
У лузі озерце зробив.
Мов син, витер мамині очі,
Утішив бідненьку на мить.
І зморену, аж опівночі,
Умовив її відпочить.