У листопаді виповнився рік з часу відкриття арт-студії художниці Анастасії Мовчан. Про здобуття, напрацювання та плани на майбутнє в розмові з Анастасією.
–Розкажіть, будь ласка, з чого все починалось?
– Мабуть, всі здобутки будь-якої людини починаються з мрії та бажання втілити її в життя. Я художниця – це моє покликання і моя професія. Протягом семи років працювала викладачкою образотворчого мистецтва у Близнюківській школі мистецтв, навчала учнів малюванню в «Авторській школі Бойка» у Харкові і мріяла про власну творчу студію у Близнюках. Більше того, почала шукати для неї приміщення. Адже у нашій громаді живе багато талановитих майстрів та майстринь, які роблять різноманітні вироби в різних техніках. То хотілося їх об’єднати, щоб талановиті люди мали змогу ділитися досвідом, показувати свої роботи широкому загалу і продавати їх. Це додаткова можливість показати багатогранність близнюківців і залучити додаткові інвестиції в розвиток громади у творчому напрямку. Я була приємно здивована, коли мої мрії почали втілюватись під час великої війни. Мене взяли на роботу художницею у Центр надання культурних послуг Близнюківської селищної ради, і саме це стало першою цеглинкою у будівництві арт-студії.
– Якою була мета роботи арт-студії та скільки людей у листопаді минулого року почали її відвідувати?
– Арт-студія – це про малювання, кайф від процесу, відпочинок від рутини, втеча на деякий час від важких думок про війну та сміливість нанести перший мазок фарби на аркуш паперу. Я відразу почала працювати як з дітьми, так і з дорослими. Бажаючих було достатньо, бо людям хотілося побачити більше фарб у невеселому щоденному житті прифронтового району. Але від реалій не сховатися, то паралельно із заняттями я продовжила волонтерську діяльність – розпис гільз і тубусів – та з часом почала долучати до неї своїх учнів та учениць. А загалом ми працювали з технікою арт-терапії, нейрографіки, живопису, я проводила майстер-класи до новорічних свят тощо. У січні 2024 року завершився ремонт студії, і ми переїхали у власний творчий простір. Стало більше часу на роботу з дітьми і швидко набралося вже три групи для навчання.
– Протягом року відбулось багато подій, які з них Вам запам’ятались найбільше?
-Головне, я почала їздити по населених пунктах громади і проводити там заняття з живопису. Першим селом стала Лукашівка. У свій час я розписувала стіну у місцевій школі та стіну біля меморіалу слави загиблим у Другій світовій війні воїнам. Мене запросили, селищна рада пішла назустріч, і я почала працювати з дітьми та дорослими в цьому населеному пункті. Потім до мене звернувся житель села Надеждиного Костянтин Цяпка з проханням провести у роки в їхньому селі, а далі приєднались і новонадеждинці. Зараз починаю працювати у Бурбулатовому та маю плани на заняття в Уплатному. Приємно, що багато людей приходять на заняття. Селищна рада забезпечує мене транспортом та матеріалами для роботи, то варто просто прийти у визначене старостою місце і помалювати. З нами не страшно, адже наша арт-студія для вираження та прийняття себе.
Окрім цього, плідними та цікавими були пленерні поїздки з учнями. Почали ми зі ставка на РТП, пізніше нас запросила підприємиця Наталія Бовкун до себе на виноградник. Потім ми їздили на лавандове поле у Нову Водолагу, де не лише малювали та насолоджувались неймовірною красою та ароматом, а й провели фотосесію. Звісно, незабутньою є й екскурсія до Петриківки та садиби «Миколин Хутір». Втім, найбільш кропіткою та пам’ятною була робота над виготовленням ляльки-мотанки Вікторії, яка стала символом нашої громади.
– Розкажіть детальніше про роботу над лялькою.
– Розповідати мало, а зроблено дуже багато, адже приблизно 20 осіб працювало над створенням Вікторії протягом двох місяців. Її висота 230 см. Виготовлена лялька з екологічних матеріалів вторинного використання. У вінок вплетено 27 видів рослин, волосся зроблено з кукурудзяного листя, а це 15 тисяч елементів, які робились, а потім закріплялись вручну. Наша робота не була марною, бо Вікторія потрапила в номінацію «Креатив», а завдяки участі в конкурсі ми виграли холодильник, який передали багатодітній родині. До слова, подивитися на цю велетенську ляльку-мотанку можна й зараз, адже вона прикрашає фойє дитячого громадського центру (від ред.: будівля колишньої бібліотеки)
– Де можна подивитися картини Ваших учнів?
– Роботи з пленерів прикрашають стіни другого поверху Будівлі громад, є у нашій студії.
– Поділіться планами на майбутнє з читачами/читачками газети «Нове життя»
– Я не думала, що під час війни можна розвиватись та вчити інших. Виявляється, якраз повномасштабне вторгнення дало поштовх багатьом моїм колегам. Люди зрозуміли, що треба жити тут і зараз, бо в будь-який момент все може зупинити смерть. А творчість та долучення до неї – лікують душі. Тож ми все робимо правильно. Стосовно планів, то їх безліч. В першу чергу, я вірю в закінчення війни, а потім робитиму все можливе, щоб про нашу, Близнюківську, арт-студію знали у всій Україні. В наступному році проведемо виставку наших робіт у Харкові, а далі буде видно. Власне я ніколи не зупиняюсь на досягнутому, а постійно вчусь та саморозвиваюсь, беру участь в різних соціальних проєктах, ярмарках, де виставляю і продаю свої роботи з петриківським розписом і мені це дуже цікаво. Втім, сьогодні першочерговим є волонтерство, то працюємо і плануємо про розвиток у мирній процвітаючій Україні.
Записала Ірина ВОРОНКІНА
