СНАЙПЕРША

У темряві вдивлялася в приціл
Спокійно так вдихаючи повітря.
Із точністю собі обравши ціль,
Щось шепотіла стомленому вітру.
Земля гула. Стелив навколо дим.
А смерть летіла кулями з гвинтівки.
Торкала скроні клятих ворогів,
Стікала кров’ю по броні й кінцівках.
Вона спокійно тисла на курок
Міняючи набої, з ними й цілі.
Холодний погляд. Йшла за кроком крок.
Жила ненависть у її прицілі.
Емоцій нуль. Потрапила в мішень.
Терпляче-сильна. Снайперша від Бога.
Сховала вітер до своїх кишень,
Для себе не залишивши нічого.
Стікали кров’ю вбиті вороги.
Вона свій погляд підняла до неба.
Димілися вже спалені луги,
Немов хрести з землі стирчали стебла.
Навколо все покрив густий туман.
Дівоче серце, як раніш, не рвалось.
Переболіло від постійних ран,
І назавжди в боях зарубцювалось.
Автор: Ольга Киця