«Я не здамся без бою» – це життєве кредо нашої землячки Олександри Сосницької, яке вона навіть витатуювала у себе на руці. Про становлення, захоплення та плани на майбутнє Олександри читайте в статті.👇
Другого липня 2003 року в селі Добровілля в родині медиків народилась дівчинка, яку назвали Олександрою, що в перекладі з грецької означає «хоробра захисниця». Кажуть, як дитину назвеш, такою і буде її доля. То з дитинства було визначено, що Саша досягатиме всього сама, завжди відстоюватиме власну думку і сили волі цій дівчинці не позичати.
«Моїм ідеалом є батько – Олександр Сосницький, – наголошує Саша. – Скільки себе пам’ятаю, він завжди казав, що я повинна вміти все: бути сильною, умілою, впевненою в собі людиною. Тому я й прагну до цього. З другого класу пішла на секцію волейболу, а потім тато привів мене до гирьовиків, бо сам захоплювався цим видом спорту і мама теж, мої батьки кандидати в майстри спорту, а я маю І дорослий розряд».
Змалечку Олександра мріяла бути або лікаркою, як тато; або ветеринаркою, бо обожнює тварин; або ж юристкою, бо правдолюбка. Після закінчення 9 класу Близнюківського ліцею дівчина вирішила дослухатись до поради тата і стала студенткою Запорізького економіко-правничого фахового коледжу. Після двох років навчання здала ЗНО і достроково перейшла на ІІ курс юридичного факультету Запорізького національного університету, а наразі закінчує магістратуру Харківського національного університету ім. В.Каразіна і паралельно працює головною спеціалісткою Близнюківської селищної ради.
«Зараз я впевнена в тому, що обрала правильний професійний шлях, – каже Сосницька. – Мені подобається роз’яснювати людям закони і бачити, як вони починають їх розуміти. Взагалі юрист – це провідник між світом юриспруденції і права. Після отримання диплома бакалавра я шукала роботу за спеціальністю в суді, прокуратурі, поліції, Центрі надання адміністративних послуг, але вакансій не було, то поки що працюю на рецепції у селищній раді. Чесно кажучи, зараз вже розглядаю як варіант і державну службу. Адже якою б важкою морально не була робота, я завжди знайду можливість нейтралізувати негатив на тренуваннях».
Героїня цієї розповіді дуже активна дівчина, яка має безліч захоплень, серед яких бокс та волейбол, їзда на мотоциклах, квадроциклах та ще й конях, стрільба з рушниці та пірнання у крижану купіль тощо.
«Я хочу спробувати багато екстремальних видів спорту, – каже Олександра. – Обожнюю мотоцикли і екстремальну їзду. Це не шалена швидкість, а їзда по бездоріжжю. Під час відпочинку в горах ганяю на квадроциклах – це захоплює. Коли мені було п’ять років, разом з татом їздила у Запоріжжя, дивилася, як він стрибає із мосту, прив’язаний страхувальним еластичним канатом (банджі) до бази, і мріяла про такий же стрибок. Коли виросла, то здійснила свою мрію. Більше того, я вже стрибала з 75- метрової труби у Дніпрі і планую подолати 100-метрову висоту. Шкода, що зараз немає можливості зайнятися парашутним спортом, я б залюбки спробувала свої сили і там.
А ще майже рік з тренером у Лозовій займаюсь професійним боксом, то після роботи сідаю на мотоцикл і мчу на тренування в спортзал, де ще й працюю на силових тренажерах».
До всього Саша безмежно любить тварин. За можливості вона осідлає коня і помчить галопом по степу. Є у неї й три собаки: 15-річна вівчарка Міра, 13-річний лабрадор Блек і 7-річна такса Роні.
Олександра зазначає: «Тварини – це моя любов і ніжність. Я дресирувала собак, коли мені було лише 13 років, і отримувала від цього задоволення. Кінологія мені подобається, але забирає багато часу, тому зараз лише турбота про своїх любимчиків.
Раніше, доки тато захоплювався мисливством, я обожнювала ходити з ним на полювання. Це неймовірні емоції, коли собака біжить за здобиччю і приносить її тобі. Мене приваблює сама атмосфера полювання».
Сьогодення Олександри Сосницької активне і повне різноманітних подій. Окрім роботи та спорту, Саша любить готувати і з задоволенням проводить час на кухні. «У моїй сім’ї заведено дотримуватись посту, але я люблю попоїсти, тому виборола право мати свою думку щодо цього. Моя улюблена страва – це окрошка на курячому бульйоні, а коронна – паста карбонару. Нещодавно почала готувати супи. Вільного часу у мене немає, бо займаюсь з репетитором англійською мовою. Це важливо і для саморозвитку, і для подальшої професійної діяльності», – розповідає дівчина.
У 2022 році Саша на півроку виїжджала до Німеччини і щодня мріяла про повернення додому. «Я засинала з думкою, що ще один день наблизив мене до України, – каже Сосницька. – Своє життя я бачу лише в рідній країні, де народилась я і де живуть мої батьки, які заклали в мене неймовірне життєлюбство і бажання пізнавати і пробувати нове. Я маю власну думку і ніколи не поступлюся нею, тобто точно не здамся без бою (посміхається). А ще я дуже вдячна татові й мамі, адже свою долю я будую за прикладом того сімейного виховання, яке отримала сама. Англійське прислів’я говорить: «Не потрібно виховувати дітей – вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе».
Ірина ВОРОНКІНА
